Ближчої серцю рослини, як любисток, здається, і немає – завжди коло нашої хати напровесні пробивались із-під землі перисторозсічені, схожі на кленові, листки. А потім виростав угору, мало не до двох метрів, яскравозелений запашний кущ, по-домашньому затишний, мов оберіг. Бабуся закликала нас берегти любисток, щоб не виводився, бо виведеться, мовляв, з двору любов. Недаремно в нашій Україні повсюди шанують любисток. А як же ніжно називають: зоря, любець, любимене, любка, любця, любчик і, врешті,...