Зізнаюся, до хоспісного відділення заходила із сум’яттям і острахом: чи стачить сил бачити біль, горе й страждання і не засмутити цих людей, скажімо, слізьми?Звісно, палати з лежачими хворими – явище не дуже радісне, але всі чистенькі, доглянуті. Сімдесятирічна Марія Петрівна Волгіна, побачивши нас, заплакала. На запитання «Чому?» розповіла, що понад 40 років пропрацювала сестрою-господаркою у хірургічному відділенні цієї ж, 10-ї лікарні, допомагала сестрам і нянечкам доглядати хворих, і...