Найважче – виписувати пацієнтів, яким ніде жити

Розповідь про те, чим може зарадити влада безпорадним хворим старим, котрих нема кому доглянути, головний лікар 10-ї столичної лікарні Данило Добуш розпочав із того, як сюди завітала заможна американка Софія, аби за власний кошт створити зразково-показовий хоспіс на 10 ліжок, але втілила свій намір у столичній онкологічній лікарні на вулиці Верховинна, бо тутешня споруда 1917 року забудови із стінами, «розцяцькованими» грибком, її відлякала.

А міська і Голосіївська районна влада таки взялася до перетворення відділення сестринського догляду в 10-й лікарні також на повноцінний хоспіс. Два роки знадобилося для його створення.

Хоспіс завжди переповнений – замість запланованих 70 хворих тут завжди 76-78. Згідно з правилами всі хворі цього відділення мають право впродовж 56 днів перебувати тут на цілковитому державному утриманні й безплатному соматичному (згідно з діагнозом) лікуванні. Майже всі літні, лежачі, тому дві медсестри, котрі працюють за планових чотирьох, і чотири санітарки в буквальному розумінні й на мить не присідають, бо майже всіх тричі на день треба погодувати з ложки, полікувати й щонайменше шість разів перестелити постіль, аби ніхто не лежав мокрий.

Право на лікування у хоспісі, розповів Данило Добуш, мають тяжкі онкологічні хворі невиліковної стадії (зараз тут одна така жінка); неврологічні хворі після інсультів, котрі потребують відновлення рухових, мовних і розумових функцій (нерідко попри «вирок» невиліковності це вдається!); і кинуті напризволяще рідними та немилосердною долею бомжі. «Найтяжча проблема – це виписка з хоспісу, – скрутно зітхнувши, сказав Данило Євстахійович.  – Часто через 56 днів хворого нема куди виписувати».