Як справи - Київ

Без свідків

Пашіло небо. Пашіла земля. У липні 1942-го, здавалося, найспекотніша пустеля перемістилася у Сальські степи. Від спраги можна було збожеволіти.Німцям питну воду підвозили цистернами. У нас не вистачало автомашин навіть для підвезення боєприпасів. Од спраги в першій роті померли двоє, а в другій – троє бійців.Єдиним рятівником було степове джерело на «нічийній» смузі. Вночі до нього підповзали і мої однополчани, і фашисти. За неписаною угодою тут не пролунало жодного пострілу.Спокійної зоряної...

«Шоколадний» солдат

Цю історію розповів мені Герой Радянського Союзу гвардії генерал-лейтенант у відставці Кузьма Євдокимович Гребенник, який у роки війни командував дивізією.Йшов 1944 рік.  Радянські війська визволяли міста і села від фашистів. Разом із тисячами бійців у лавах визволителів був солдат-полтавчанин Іван Світненко – немолодий, чорноволосий, з густими колючими вусами, що пропахли махоркою. На Світненковому чолі пролягли глибокі зморшки.Жив Іван у селі, у невеличкій хатинці, працював трактористом у...

Вони не писали: «Вважайте комуністом»

Коли полковник у відставці Володимир Григорович Михайлов читає про фронтовиків, про їхні подвиги, по-доброму заздрить тим, про кого пишуть. Нагородами під час війни і його не обділили – лише орденів дев’ять. А от діткам розповідати про фронтові будні не відважується, бо командував офіцер штрафним підрозділом.…У серпні 42-го досвідченого фронтовика капітана Михайлова викликав бригадний комісар. Здалека не заходив, про нове призначення сказав одразу: – Військова рада 64-ї армії прийняла рішення...

Трикутні батькові листи

Як цінну сімейну реліквію зберігаю фронтові листи батька, вітальні листівки, які з далеких країв надсилав він, зокрема і з нагоди Великодня. Ті сентементальні сюжетики зарубіжних листівок ми, діти, що пережили жахи київської окупації, сприймали як картинки якогось райського життя.Німці, розквартирувавшись у нашому будинку, можна сказати, виселили нас із Куренівки. Ми що могли, закопали до кращих часів, інший домашній скарб завантажили на підводу і виїхали до родичів у село. Тільки-но Київ...

Розстріляне кохання не вмирає

У війни страшне обличчя – грізне, суворе, безжалісне, жорстоке… Цей синонімічний ряд можна продовжувати, але попри все на такому чорному і непривабливому тлі розквітали найпрекрасніші, дивовижні людські почуття – віра, надія, любов. І ніякі бомби, снаряди, кулі не могли вбити те, що палахкотіло в людському серці. Навіть розстріляне кохання оживало й бентежило душу аж до сивини. Лариса Адамівна Макаренко згадує такі миттєвості своєї юності з трепетом, болем, ніжністю.Гірко заплакала мама, бо...