Вони не писали: «Вважайте комуністом»
Коли полковник у відставці Володимир Григорович Михайлов читає про фронтовиків, про їхні подвиги, по-доброму заздрить тим, про кого пишуть. Нагородами під час війни і його не обділили – лише орденів дев’ять. А от діткам розповідати про фронтові будні не відважується, бо командував офіцер штрафним підрозділом.
…У серпні 42-го досвідченого фронтовика капітана Михайлова викликав бригадний комісар. Здалека не заходив, про нове призначення сказав одразу:
– Військова рада 64-ї армії прийняла рішення призначити вас командиром… штрафної роти.
– Не зрозумів, – здивувався Михайлов. – Я що, чимось завинив перед своїм народом?
– Нічим ви не завинили, воюєте добре, тому і призначено на цю посаду саме вас. У наказі про штрафні підрозділи що говориться? Їхніми командирами слід призначати досвідчених офіцерів, які відзначилися у боях. І саме ви відповідаєте цим вимогам. Рішення обговоренню не підлягає. Сідайте, введу в курс справ.
– У штрафних підрозділах, – вів далі комісар Сердюк, – люди різні. І потрапили вони туди в силу різних обставин…
У цьому капітан переконався, тільки-но прийняв підрозділ. Серед штрафників було чимало вихідців із радянських республік Середньої Азії. Живучи у віддалених кишлаках і аулах, на пасовищах, хлопці навіть не знали, що йде війна і що вони підлягають мобілізації. А коли до них у місцевої влади доходили руки, такі рекрути підпадали під статтю «дезертирство».
У боях під Сталінградом рота поповнилася ще й в’язнями з Колими, які побажали воювати з ворогами Батьківщини замість гнити в таборах ГУЛАГу. Їх переважно використовували на найкритичніших ділянках фронту, у боях, в яких зі смертю практично неможливо було розминутися. Змивали з себе ганьбу – дуже часто незаслужену.
За рівнем технічного оснащення, озброєння і за кількістю особового складу рота Михайлова могла прирівнюватися до полку. Без хорошого начальника штабу Михайлову важко було вправлятися з таким господарством.
Якось приводять конвоїри до нього розжалуваного командира танкової бригади – Миронова. Воював цей офіцер вміло, про що свідчили не тільки його бойові нагороди, а насамперед, виграні бої. Проте під час останнього танкісти розстріляли всі снаряди і використали все пальне. Машини з боєприпасами та соляркою, що направлялися для відновлення боєздатності бригади, знищила ворожа авіація. Бойового завдання підрозділ Миронова не виконав. Тож комбрига розжалували – і в штрафну роту.
– Що будемо робити, полковнику? – почав розмову Михайлов.
– Я тепер рядовий…
– Хай так, але не скористатися вашим досвідом я не можу. Беріть на себе штабну роботу. Ось вам планшет з картами.
Незабаром Михайлов переконався, що не помилився. Миронов добре розумівся у питаннях тактики і в плануванні операцій. Після війни його відновили у військовому званні, навіть став генералом.
…Спогадів у Володимира Григоровича на цілу книгу, але писати про подвиги штрафників якось не прийнято, тож ветеран досі зберігає фронтове минуле у своєму серці.