Часто ловлю себе на смішній думці: я, така невелика, протиставляю себе... цунамі. Цунамі реклами. Мовляв, ви собі хоч гопки скачіть – а я ігнорую.Та іноді нерви не витримують – як у мого батька, наприклад. Він дивиться на екран телевізора і починає сваритися.– Але ж тебе ніхто, крім домашніх, не чує! – зауважую я і закликаю вчинити дуже просто: вимкнути телевізор.Мене вона теж «дістає», хоча намагаюся якомога активніше ігнорувати її. Мовляв, не чую, не бачу, не реагую. Тобто – хоч...