Їх одразу видно. Навіть не по одежі – вона на всіх базарах для бідних однакова. А по тому, як з острахом заходять у метро, зашпортуються на ескалаторі, у вагоні розгублено озираються, підсвідомо шукаючи серед відсторонених, заглиблених у власні клопоти киян привітне обличчя, в якого можна перепитати (всоте!), як доїхати до вокзалу. А знайшовши, полегшено зітхають і з усією своєю наївною добротою намагаються налагодити контакт. І якщо це їм удається, від вдячності готові всю душу вилити... Одне...