Звідки, мовляв, і що це за географічні новації?

Знаєте, чого я зараз, крім усього, побоююсь? А того, що тусуючись на майданах і слухаючи відомих і невідомих досі трибунів української помаранчевої революції, наші сивочолі мовознавці старого штибу, ті, зокрема, що наприкінці 80-х років минулого століття, тобто ще за радянських часів, почали були кампанію за чистоту української мови і культуру українського мовлення, не витримають і заволають. З приводу оцих «я рахую», «це виглядає», «він приймає участь». З приводу оцих «чяс», «шшьо», «Хрешшятик»...

Не гривна і не гривень, а гривня!

Здавалося б: не день і не рік, як у нас з’явилася грошова одиниця гривня. А й досі в найширшому загалі чуємо аж три (чотири) назви: гривня, гривна (грівна), гривень. Російськомовна публіка говорить «грівна». Їдете в метро, то начуєтесь цієї «грівни» від продавців усіляких дрібничок – кулькових ручок, поліетиленових пакетів, книжково-газетно-журнальної продукції, як правило, російськомовної. Оскільки ці продавці українською мовою не послугуються, то простолюд переймає у них таку назву, але...

Не так тії «москалі»…

Нещодавно на телеекранах відбувся прем’єрний показ фільму «Украдене щастя» за безсмертною драмою Івана Франка «Украдене щастя» у новому прочитанні. Слід віддати належне його творцям, їм таки вдалося осучаснити антураж та «перевдягнути» героїв, але від цього їхні душевні муки й життєва трагедія не зменшилися. Як і 125 років тому, коли Каменяр писав свій знаменитий твір, кути любовного трикутника залишилися такими ж гострими і болючими.Знімали фільм наші вітчизняні кінематографісти, тож і герої...