Не гривна і не гривень, а гривня!
Здавалося б: не день і не рік, як у нас з’явилася грошова одиниця гривня. А й досі в найширшому загалі чуємо аж три (чотири) назви: гривня, гривна (грівна), гривень. Російськомовна публіка говорить «грівна». Їдете в метро, то начуєтесь цієї «грівни» від продавців усіляких дрібничок – кулькових ручок, поліетиленових пакетів, книжково-газетно-журнальної продукції, як правило, російськомовної. Оскільки ці продавці українською мовою не послугуються, то простолюд переймає у них таку назву, але українізує її – «гривна». А декотрі за аналогією до звичних слів «карбованець», «рубель» (українізований «рубль») надали й гривні чоловічого роду – «гривень». І цей «гривень» злітає з язика не тільки тітки чи дядька із села, а й наших деяких депутатів, чиновників з прем’єр-міністром укупі.
То давайте, нарешті, з’ясуємо, де взялися оті «гривна» і «гривня». Та й не будемо їх плутати. Бо соромно в українській державі не вміти назвати правильною свою грошову одиницю, започатковану… майже тисячу років тому.
Усі знають, що таке грива («у коника грива золота»). У переносному розумінні гривою називають довге волосся («дай підстрижу твою гриву») і незачеплену косою смужку трави (про невмілого косаря: «він же гриви лишає!»).
У стародавній Русі слово «грива» означало не тільки волосся, а й саму шию (до нас дійшло – загривок). На шию нерідко надягали оздобу у вигляді металевого обруча (у князівен – золотого). Ця оздоба і мала назву гривна. Тут доречно згадати історію сватання варяга Гаральда до дочки князя Ярослава Мудрого Єлизавети. Князь відмовив женихові: «Добудь корону, а тоді сватайся!» І поїхав Гаральд світ за очі, а точніше, разом з європейським рицарством на війну з сарацинами. Рицарі свої подвиги, як відомо, присвячували дамам серця. Гаральд десь-то мав поетичний хист, то й склав тужливу пісню, присвячену Єлизаветі, де є такі слова: «А дівчина з золотою гривною мене любити не хоче». Гаральд, що дістав прізвисько Суворий, таки здобув корону – норвезьку, а тоді – «хоче не хоче любити» – висватав Єлизавету.
Але ми про оздобу, гривну. Якщо вона була з благородних металів, то нею можна було когось нагородити чи при потребі розплатитися. Коли ж додумалися до грошової одиниці – срібного зливка вагою близько фунта, то назву не треба було довго шукати, замінили тільки одну літеру. Гривна лишилася для оздоби, а для грошової одиниці – гривня.
Отож, нашийна прикраса гривна залишилась у далекому минулому. А гривня як назва грошової одиниці й похідні від неї – гривеник (срібна десятикопійчана монета, а також сума 10 коп.), гривений (3 або 2,5 коп.) дожили в народі майже до наших днів.
Паперова гривня була грошовою одиницею в часи Української Народної Республіки. Отже, гривня сучасної України законна спадкоємиця своїх попередниць.
Найбільше виникає помилок при відмінюванні цього слова. Гривня – іменник жіночого роду. Відмінюється, наприклад, як земля. Гривня, гривні… В родовому відмінку множини – гривень (як земель).
Шануймо рідну мову, на кожному кроці поправляймо мову невігласів.