Цю просту житейську історію довго смакували в селі. «Таки признав Михайло Костьович Галину за рідну дочку. В житті, як на довгій ниві. Правду кажуть, ні від чого не зарікайсь», – філософствує моя сусідка тітка Ганька, перш ніж розпочати розповідь.Років сорок тому Михайло Костьович працював у колгоспі парторгом. Ходив у білому костюмі та капроновому брилі, а під рукою носив червону папку. Мав вродливу дружину й доньку, але частенько його...