Бодай один раз кожен з нас піднімав руку на своє любе-миле дитятко, яке зробило малесеньку шкоду. Здавалося б, ну що страшного у тому, коли шльопнув його по м’якеньких сідничках. Це, так би мовити, найпоширеніший виховний метод. Насварили – і за мить приголубили, поцілували, бо ж серце – не камінь. Та не у всіх. Інколи такий «виховний метод» межує із жорстоким насильством: «з мене батько три шкури дер – і нічого, людиною став». Тому-то й втікають діти з дому світ за очі. Розпускати люблять...