Хто захистить від супостата?
Бодай один раз кожен з нас піднімав руку на своє любе-миле дитятко, яке зробило малесеньку шкоду. Здавалося б, ну що страшного у тому, коли шльопнув його по м’якеньких сідничках. Це, так би мовити, найпоширеніший виховний метод. Насварили – і за мить приголубили, поцілували, бо ж серце – не камінь. Та не у всіх. Інколи такий «виховний метод» межує із жорстоким насильством: «з мене батько три шкури дер – і нічого, людиною став». Тому-то й втікають діти з дому світ за очі. Розпускати люблять руки і чоловіки, мовляв, щоб жінка знала, хто у домі господар. Інколи так розходяться, що бідолахи жінки шукають притулку в сусідів, родичів, у соціальних центрах. І, головне, на такого супостата немає управи.
Власне, проблема насильства у сім’ї – планетарного масштабу, і українські жінки та діти дуже потерпають від неї. Подекуди вона така кричуща, що навіть міліція, влада, громада не можуть з цим впоратися. Ось чому це питання було винесено на громадські слухання, які відбулися в Київській міській держадміністрації.
Маленька Віра з ранніх літ терпіла знущання батька і обливалася гіркими слізьми, коли той переключався на маму, котра захищала дітей, благаючи: «Не чіпай їх, краще мене бий». Нелюд таки загнав нещасну в могилу, і за кілька днів після похорону привів у дім мачуху, таку ж саму п’яницю, як сам. Тепер Вірочку нікому було захищати. Батько допився до того, що помер, та діти не дуже побивалися за ним. Власне, його й назвати батьком язик не повертається. Ось із такої печальної розповіді розпочалися громадські слухання. Небайдужі учасники, які заповнили актову залу, шукали шляхи розв’язання цієї болючої проблеми. Руслана Безпальча, координаторка центру «Сучасна жінка», наполягла на створенні спеціальних центрів для перевиховання насильників (ні, не тюрем, а саме центрів, бо з нар рідко який нелюд виходить людиною). Та й до суду такі сімейні конфлікти не завжди доходять, либонь, міліція на усе це дивиться крізь призму відомого вислову: «Милые бранятся – только тешатся». До того ж усіх не пересаджаєш до в’язниць, а тим часом кожна четверта жінка терпить над собою наругу. Треба негайно внести зміни до Кримінального кодексу. Ми маємо закон про насильство, де виписані дуже лояльні міри покарання.
Психолог, директор центру «Розрада» Валентина Бондаровська бачить розвиток насильства за логічним ланцюгом: мій батько бив матір, то чому б і мені не дати прочуханки своїй дружині. Діти переносять модель сім’ї, у якій виросли, на свої власні родини, у свою компанію, у клас. Пані Валентина працює із жертвами насильства, які ховаються від своїх чоловіків у міських притулках.
– Але вони там перебувають тимчасово, – наголошує вона, – через місяць змушені повертатися додому, у те саме пекло, з якого втекли. Чоловік, якого вже викликали до міліції, починає ще більше шаленіти від злості, мовляв, це ти мене до суду хочеш поволокти – ось на тобі за це. Завтра вона, вся в синцях, знову телефонуватиме до міліції і благатиме захисту. Кривдника знову затримають на три години, а на четверту відпустять.
Марина познайомилася із симпатичним чоловіком й закохалася в нього, як і він у неї, до безтями. Однак швидко почала прозрівати, особливо, коли він поставив умову: «Або ти вийдеш за мене заміж, або я тебе вб’ю». І переслідував її буквально по п’ятах. Жінка погодилася на заміжжя, але через два тижні вся у синцях, з поламаним носом просила допомоги в міліції.
– Молодь треба готувати до сімейного життя, розповідати про її обов’язки та права, – так вважає Галина Гончарук, директор міського центру по роботі з жінками. – Ми втрачаємо духовність, моральні цінності сім’ї як такої. Тут є безмежне поле для церкви, котра має наставляти майбутнє подружжя на путь істинну ще до шлюбу. Людину треба перевиховати, щоб вона покаялася і змінилася.
Статистика випадків насильства вражаюче зростає. Як зазначив Віталій Журавський, заступник голови КМДА, за шість місяців цього року зареєстровано їх 5170 – стільки, скільки за увесь минулий рік. Міська влада намагається всіляко боротися з таким ганебним явищем: уже створено п’ять анонімних центрів для потерпілих від насильства жінок, до кінця року їх буде десять. Варто також підняти рівень престижу соціальної адвокатури, адже не секрет, що у суді сімейними справами займаються неохоче. Не завадило б мати фонд соціального житла, де могли б жити певний час скривджені жінки з дітьми.
Насильство у сім’ї породжує дитячу безпритульність і бездоглядність. Більшість неповнолітніх втікає з дому не з доброї волі, на такий крок вони наважуються, коли вже не можуть терпіти знущань батьків. А в підворітнях, у теплотрасах, на вокзалах, де зрештою опиняються, діють свої, не менш жорстокі закони, які штовхають дітей до злочинів. І це результат того, що немає уроків духовності у школах, що скрізь та всюди – з телеекрана, мультфільмів, комп’ютерних ігор – пропагується насильство. Кумирів на кшталт героїв Шварценеґґера у дітвори більш ніж достатньо. Насильство закінчується часто вбивством, таких випадків торік було в Києві 30, а цього року – 11.
– Ми ж намагаємося змащувати злоякісну пухлину зеленкою, – образно охарактеризувала ситуацію Ольга Богомолець, голова постійної комісії КМДА.
Служба у справах неповнолітніх намагається створити базу даних про дітей вулиці, щоб таким чином контролювати маленьких втікачів і повертати їх якщо не в сім’ю, то родичам, бабусі, тітці, старшій сестрі чи братові, які погодяться їх виховувати, які їх люблять. До пошуку долучається служба розшуку дітей, яка діє на телеканалі «Магнолія». «На жаль, у Верховній Раді ці питання ще не слухали, – зауважив міський голова Леонід Черновецький. – Я також «шльопав» своїх дітей, у чому каюся. Ця проблема – не тільки справа нашої міліції, але й міської влади, громадських організацій». Мер запевнив, що до кінця року анонімні центри-притулки буде створено ще в п’яти районах міста, а сьогодні звернутися з цією проблемою можна за телефоном 270-63-33. Наразі вони діють у Оболонському, Подільському, Дарницькому, Деснянському та Голосіївському. «Грошей на це не пошкодуємо, – запевнив він. – Кожному з нас слід пам’ятати, що беремо великий гріх на душу, якщо мовчки споглядаємо за тим, як сусіди за стіною знущаються над жінкою чи дитиною».