Дітям потрібен свій омбудсмен

Нинішній рік було оголошено в Україні Роком Дитини. Не знаю, чи  відчули це на собі наші хлопчики й дівчатка, котрими, здебільшого на словах, намагається опікуватися рідна держава. Торік Президент України видав Указ «Про першочергові заходи щодо захисту прав дитини», на виконання якого прийнято  Державну програму подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006 – 2010 роки, а також  схвалено  концепцію загальнодержавної програми «Національний  план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006 – 2010 роки».

Цю конвенцію Верховна Рада ратифікувала ще 15 років тому. Чимало води спливло відтоді – ті, хто був на той час немовлям, нині – підлітки. Але щасливе дитинство гарантувала держава не кожному з них. І все через те, що наше законодавство та відповідні державні програми лише декларують широкі гарантії захисту та розвитку дитини. Масовим є, зокрема, недотримання прав дітей на охорону здоров’я. Рівень хронічної захворюваності, і навіть смертності, серед цієї категорії наших громадян доволі високий. З року в рік зростає кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на туберкульоз, а також тих, хто вживає алкоголь, наркотики, веде розпусний спосіб життя. Нині в Україні більш як 96 тисяч дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. Для  них мамою і татом  стала держава, а рідним домом – казенний сиротинець чи  інтернат. І таких майже 62 тисячі. Бездоглядні діти досить швидко потрапляють під вплив  кримінальних осіб, які нічого доброго не навчать, і зрештою хлопчики й дівчатка самі стають злочинцями. Їм би варто займатися в якомусь  цікавому гуртку чи мистецькій студії, спортивній секції, але більшість таких закладів недоступна для сиріт, бо ці послуги платні. Комерціалізація заполонила навіть те, що покликане дарувати дитині радість, робити її дитинство сонячним та щасливим. До того ж про захист дітей наше суспільство, по суті, дбає один день, а саме – 1 червня, решта 364 дні – суцільна декларація.

Нещодавно усю країну, і особливо педагогів та правозахисників, сколихнули події в 27-й чернівецькій школі, де старшокласники грубо знущалися над своїми ровесниками ще й зафіксували це на камеру. Міністр юстиції Роман Зварич відреагував на таке неподобство миттєво: його міністерство розробило та видало пам’ятку «Захистимо кожну дитину!», де чітко виписано, що слід робити дитині, коли порушуються її права з боку однолітків, батьків, учителів, у кого шукати захисту. Першу партію такої пам’ятки відправлено на Буковину, а наступну – в усі обласні центри. Пан Зварич наголосив, що відомчі структури не достатньо справляються із функціями захисту прав неповнолітніх. Держава має зробити все, аби захистити дітей у законодавчому та інституційному вимірі. Чимало громадських організацій, які опікуються підростаючим поколінням, вимагають перегляду системи контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав дітей і посилення відповідальності за його порушення.

Більш ніж 60 країн світу дитячі проблеми вирішують за допомогою інституції уповноваженого з прав дитини, тобто їхні маленькі громадяни шукають правди і справедливості в омбудсмена, який наділений широкими  повноваженнями. Настав час запровадити таку інституцію і в Україні, вважає Катерина Самойлик, народний депутат України, голова Комітету ВР з питань науки і освіти. Такої ж думки і Лариса Байда, президент міжнародної організації «Дитячий культурно-просвітницький центр», та Наталка Самолевська, голова Всеукраїнської громадської організації «Жіночий консорціум України».  Досвід європейських країн жінки намагаються запровадити в Україні. Саме з цією метою в Києві скликали міжнародну конференцію «Досвід інституту уповноваженого з прав дитини: перспективи для України». Наші парламентарі, представники міністерств і різних громадських організацій два дні обмінювалися думками, шукали, яка модель найбільше підійде для нас. Більшість наполягала на тому, що в Україні має бути дитячий омбудсмен. Однак потрібен закон про створення такої інституції, де були б виписані обов’язки уповноваженого з прав дитини, контроль з боку громадських організацій і, звісно, передбачено фінансування. Ймовірно, що дитячий президент у маленьких українців з’явиться не раніше 2008 року. І дуже хочеться сподіватися, що під його дверима не чекатимуть годинами прийому скривджені юні громадяни, котрі потребують захисту – правового, соціального, морального. Ті двері будуть завжди перед ними відчинені. Свого омбудсмена хочуть мати діти не лише в Києві, але і в регіонах. Аби тільки добрі наміри не перетворилися на декларативні.