У війни – не жіноче обличчя, але вона – жіночого роду. І на її вогненних рубежах стояли на смерть юні дівчата, матері, кохані, сестри. Дарма, що такі з виду тендітні, боязливі, тонкосльозі. Коли були віч-на-віч зі смертельним ворогом, страх, нерішучість відступали – рвалися у бій нарівні із чоловіками, виносили під шквальним вогнем поранених з поля бою, несли вахту в госпіталях, на аеродромах, а інколи брали на себе командирські обов’язки і вели бійців в атаку. І вистояли в тому нерівному бою,...
