Замалий зал для Тичини

Організатори вшанування 115-річчя Павла Тичини явно недооцінили народну любов до поета – у великий зал будинку Спілки письменників вмістилася лише частина охочих, а решті, на жаль, довелося повертатися додому. Навіть ведучій вечора – Ларисі Кадировій – довелося сидіти не в першому ряду, а просто на сцені. Стояли й почесні гості.

Начальник Головного управління культури і мистецтв КМДА Олександр Биструшкін був здивований такою кількістю людей, пообіцяв знайти великий зал для повторного відзначення цього ювілею поета. І якщо Олександру Павловичу люди, які змушені були стояти, пробачили, то міністру культури і туризму Ігорю Ліховому влаштували обструкцію – лунало «Ганьба!» Міністр не розгубився: «Я не розділяю ваше «ганьба», адже це нормально, що повен зал прийшов вшанувати пам’ять великого поета. Якщо будете скандувати з іншого приводу, покличте й мене – я теж вмію добре кричати». Зрештою, наприкінці вечора вирішили – у травні провести великий концерт, на якому змогли б побувати всі, хто захоче.

Але попри незручності, цього вечора звучало багато віршів Тичини та музики, яку так любив поет. І Олександр Биструшкін переконав, що він не лише чиновник, а й артист, з пієтетом прочитавши «О панно Інно!» А музичну палітру вечора створив хор імені Григорія Верьовки та квінтет імені Дмитра Бортнянського. Поєднання музики й поезії було дуже органічним.

Академік Микола Жулинський подякував Богові за те, що послав нам «правдивого і грішного, веселого і трагічного» Павла Тичину, і пожалкував, що Україна ще не сповна відкрила цього поета. А Олександр Биструшкін пожалкував, що Тичина не став лауреатом Нобелівської премії.

На згадку про поета працівники Літерататурно-меморіального музею-квартири Павла Тичини подарували кожному відвідувачу фотознімки поета, надруковану його біографію та твори.