Газета серед моїх друзів

Про знайомство з «Вечірнім Києвом», ставлення до газети колись і тепер я запитала у Героя України, депутата Київради, голови постійної комісії з питань будівництва і архітектури, президента холдингової компанії «Київміськбуд» Володимира Поляченка.

– «Вечірній Київ» – це життя Києва і моя молодість. За часів, котрі нині називають застійними, газета була найпрогресивнішим і найоб’єктивнішим виданням. Я читаю «Вечірку» з дитинства, і моя думка про неї не змінилася: професіоналізму у її працівників мав би багато хто повчитися. Критикуючи когось, журналісти «Вечірки» здебільшого пропонували й протилежну точку зору – того, кого критикують. А часом – ще й незалежну думку, так би мовити, третейського судді. Це я вважаю професіоналізмом. Саме тому я з такою повагою ставився до «Вечірнього Києва» і дружив майже з усіма його головними редакторами. У часи зародження демократичних перетворень зрівнятися з «Вечірнім Києвом» не міг ніхто – сміливість, навіть хоробрість її журналістів пам’ятають усі.

Дуже радий, що газета й зараз професійна та об’єктивна. В ній чимало критики, але не знущання, не зневаги, не приниження чиєсь гідності, чого немало в інших виданнях. Розгорнеш часом якусь газету, й аж серце защемить від цинічних, брутальних висловлювань, необдуманих, нерідко несправедливих «ярликів». Чимало журналістів і видань чомусь прагнуть підмінити і слідчих, і суддів, тоді коли їхнє завдання – вчасно і об’єктивно інформувати людей про те, що відбувається. Я люблю поміркованих, статечних людей, котрі сто разів подумають, перш ніж щось сказати чи зробити, і таких обираю собі за друзів, серед яких і «Вечірній Київ», котрий, впевнений, буде потрібен киянам ще багато десятиріч.