Якось на самісінькому початку 80-х, пригадую, з хвилюванням прочитала в телевізійній програмі на суботу анонс: «Літературно-пісенна композиція «Мати сіяла сон» на вірші Бориса Олійника. Так мені впам’ятку це, як ми з чоловіком спішили зі свого города з приміських Музич на далеку тоді Оболонь (метро ще, звісно ж, не було), аби заспіти на передачу. Ми слухали «Пісню про матір», а сльози чомусь безборонно капали на рушник, вишитий маминими руками. Ми молоді тоді були, а наші мами ще огортали нас...
