Спадщина подвижників

Найвищу відзнаку за благодійність “Берегиня” Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара цього разу нікому не присудив.

Але інертністю спонсорів – багатих фірм, маєтних громадян – аж ніяк не зупинити велику роботу (яка могла б бути значно масштабнішою!) з відродження нашої спадщини.
Скільки знаних і впливових людей поміж членів правління цього Фонду: Герой України, академік Петро Тронько (голова), народний депутат України Станіслав Аржевітін, поет Борис Олійник, Герой України Дмитро Гнатюк, вдова ініціатора порятунку культурної спадщини українського народу Олеся Гончара – Валентина Гончар…
Укотре переконуєшся: на людях інтелекту, на їхньому подвижництві й тримається культура. Фонд, зокрема, про що йшлося на підсумковому зібранні правління, проводить організаційну роботу й продовжує збирати кошти на відродження об’єктів, що входять до державної Програми відтворення видатних пам’яток історії та культури. Торік, аби повернути до життя шедеври нашої спадщини, Фонд витратив понад 85,5 тисячі гривень. Це, звичайно, мало. Та все ж 20 тисяч гривень передали до Національної академії наук України, щоб відновити в Музеї архітектури і побуту України експозицію “Карпати”, яка постраждала від пожежі. Втрачені пам’ятки (а згоріло три будови) уже не можна відновити. Але подібні є на Львівщині. Тож Фонд і фінансував придбання та перевезення ідентичних пам’яток із Львівської області до музею в Пирогів.
На реставрацію унікальних рукописів Тараса Шевченка, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Панаса Мирного, Михайла Грушевського, Володимира Винниченка перерахували Інституту літератури НАН України 5 тисяч. Коштом Фонду видали унікальну, велику за обсягом, ілюстровану книгу, яка повертає сьогоднішнім українцям багаті національні традиції, – “Українське народне вишивання”, автори якої – викладачі Косівського державного інституту ужиткового та декоративного мистецтва Катерина Сусак і Ніна Стеф’юк. Вишивка – складне й багатогранне явище української культури. Автори подали методику виконання понад 90 зразків художнього вишивання, близько 20 технік вишивки подають уперше.
Фонд продовжує передавати храмам, що відтворюються, та музеям культурні цінності, які отримує в дар від митниць України.
Виконавча дирекція Фонду, хоча з великими труднощами, продовжує залучати організації та окремих громадян до благодійництва. Торік до Фонду надійшло трішки більш як 113 тисяч гривень. Приємно вражає особистими ініціативами член правління Фонду Станіслав Аржевітін. Колишній банкір має особисту програму з відтворення перлин історико-архітектурної спадщини. Він задумав унікальне видання – 10-томну історію рідного села Колочави на Закарпатті, уже вийшов 1-й том, профінансований ним. Надав кошти на реставрацію грамот XII – XIX століть (колекція із 60 грамот) у Закарпатському обласному держархіві. Заопікувався реставрацією годинника на Мукачівському замку. Створив перший сільський музей під відкритим небом у рідному селі. Профінансував посібник “Гетьмани України”. Віддав на це з сімейного бюджету 300 тисяч гривень.
Цього року пан Аржевітін запланував добудувати сільський музей, продовжити видання історії свого села, а також – профінансувати випуск книжки про українських патріотів – “Карпатські січовики”. А ще власним коштом створити два читальні зали – в Закарпатському облархіві та в обласному архіві СБУ. Планує профінансувати і українсько-чеську наукову експозицію по пам’ятних місцях, де перепліталася історія двох країн.
Цього року Фонд прагне зібрати не менш, ніж 200 тисяч благодійницьких гривень. Один із шляхів до цієї мети – співпраця з асоціацією комерційних банків України, також із регіональними організаціями виконавчої влади та земляцтвами в Києві.
 Має постати з попелу, вже в найближчі роки, Троїцький собор у місті Яготині на Київщині. Фонд продовжує опікуватись цим шедевром архітектури, що входить до Програми відтворення видатних пам’яток. Його збудовано за кошти останнього гетьмана України Кирила Розумовського за проектом його знаменитого сучасника Миколи Львова. Це був єдиний в Україні храм, що відображав своєю архітектурою і стилем перші християнські храми, які будувалися одразу після надання християнській вірі легітимності в III столітті від Різдва Христового. Троїцький собор у Яготині пов’язаний і з іменем Тараса Шевченка, котрий відвідував його і згадує про це в своєму “Щоденнику”. На жаль, собор зруйнували 1936 року. Нагадаємо: Кабмін України 2004 року ухвалив постанову про його відбудову. Тож на засіданні правління вирішили подати пропозицію до уряду, аби в програму заходів із відзначення 200-річчя Тараса Шевченка  внесли і відбудову Троїцького собору.
– На жаль, в Україні нема єдиного керівництва і координування пам’ятко-охоронної роботи на державному рівні, – коментує голова правління Фонду Петро Тронько. – Ця робота розпорошена між Держбудом, Мінкультури, Академією наук, кількома пам’яткоохоронними громадськими організаціями. І це вкрай негативно позначається на збереженні культурної спадщини. А був же до війни, у 1940-х роках, державний комітет із охорони пам’яток історії та культури. Проіснував недовго. Його треба відновити. З цією пропозицією Фонд планує звернутися до уряду України.
Вирішили звернутися і до Верховної Ради з пропозицією прискорити розгляд поданого до парламенту законопроекту про внесення змін до деяких законів України щодо благодійної діяльності.