У Києві, у своїй квартирі, дивилася на пісок, який де-не-де прилип до підошов моїх черевиків, майже як на диво. Бо ж той пісок і справді незвичайний: він – із берега самого озера Світязь! Хіба не дивовижа: ще вчора я стояла над неймовірно блакитною гладінню, таємничою перлиною Волині... А поряд зі мною так само вдивлялись у тиху, лагідну далечину пан Володимир, Любов Іванівна, Роман, Іринка та найменша Катруся. Вся родина Хвисючиків, що з містечка Шацьк. Це ...
