Негазоване шампанське і село, де роздавали туфлі
Протягом останніх тижнів рейтинг обговорення теми майбутніх парламентських виборів поступився іншій хвилюючій, навіть болючій проблемі – у всіх на устах українсько-російські відносини. Неформальна газова війна, боротьба за маяки, заборона на ввезення українських м’ясо-молочних продуктів. Поділитися думками з цього приводу зібралися українські та російські політологи й політики.
Колишній радник президента Росії з економічних питань Андрій Ілларіонов у своєму захоплюючому виступі зазначив, що індекс економічної свободи (саме вона є запорукою добробуту) в Україні нині вищий у порівнянні із Російською Федерацією, хоча іще не так давно було навпаки. Щодо темпів скорочення демократичних свобод, то могутня сусідка, за словами Ілларіонова, у цьому – світовий лідер. В Україні ж такий спад спостерігався 2004 року, проте 2005-го уже помітним став підйом.
Радник міністра закордонних справ України Сергій Євтушенко щодо виступу екс-радника Путіна іронічно зазначив: «Це, мабуть, та доповідь, яку так і не дослухав Володимир Володимирович». Російський гість теж пожартував у відповідь, розповівши, що у них подейкують, ніби в Україні тепер і шампанське без газу, тож він захопив пляшечку газованого «Совєтського» у подарунок.
Варто відзначити, що вся дискусія набула дещо іронічно-саркастичного відтінку. Такий собі «сміх крізь сльози». Український політолог Віктор Небоженко спробував охарактеризувати ставлення Кремля до нашої держави. На його думку, Путін вважає нас зовсім некомпетентними, мовляв: «Можемо напролом гнути свою лінію, бо ж вони нічого не розуміються ані на газі, ані на м’ясі чи молоці, а маяка не відрізнять від будинку відпочинку».
Але, крім газово-м’ясо-маячної війни, розгорнутої Росією, має місце і війна інформаційна, яка, безумовно, з політичним підґрунтям. Протягом останнього року на російських телеканалах майже не було сюжетів про Україну, які б мали більш-менш нейтральний характер, про позитивно налаштовані взагалі не йдеться. Такі систематичні, гарно прораховані інформаційні заходи з присмаком чорного піару у створенні іміджу нашої країни частково відповідають на запитання «чому «старша сестриця» така неласкава?». На це запитання відповів екс-заступник міністра економіки РФ Іван Старіков: «Раніше вважалося, що Росія попереду, а Україна на узбіччі. Але українська революція на Майдані вплинула якщо не на світову історію, то на російську безперечно. Феномен її у тому, що вперше на пострадянській території перемогла опозиція. А тепер Володимир Путін воліє нагадати, хто в домі хазяїн».
Директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран продемонстрував специфіку українсько-російських відносин на досить несподіваному закордонному прикладі. Виявляється, Болівія є взірцем класичного політичного патронажу. Там під час виборів правляча партія скуповує взуття у всіх магазинах, потім розвозить по селах і роздає по одній туфельці потенційним виборцям. Коли голосування відбувається на їх користь – віддають і другу. «Так і Росія дивиться на Україну як на те село, де роздавали туфлі», – зазначив Таран.
Політолог Станіслав Бєлковський розвіяв судження про імперські амбіції Росії, запевнивши, що її керівництво розмірковує так: «Усе, що ми схопили, повертати не збираємося». Навпаки, бізнесові інтереси впроваджуються за рахунок руйнування імперії. Наші міждержавні відносини, а особливо спільне майбутнє, політолог розглядає лише як піар. Адже, на його думку, Україна – національна держава, що формується, хай і не надто легко, Росія ж знаходиться у процесі постімперіалістичного розпаду. Щодо методів, до яких збирається вдатися Кремль напередодні українських парламентських виборів, Бєлковський зазначив: «Путін не збирається пригортати Україну до своїх батьківських грудей, а навпаки, погрожує і залякує її власним оскалом».