Усі ми – родичі на білому світі...
Не зчулася, коли й десятиліття збігло... Коли? Риторичне запитання.Пригадую, коли впала звістка про те, що Анатолія Тарана вже немає серед нас... У такі хвилини одразу нахлинають спогади – уривками, фрагментами завихрюються перед внутрішнім зором.У нас склався майже ритуал: коли бачилися з Анатолієм Васильовичем, то жартома щоразу з’ясовували, чи не родичі ми. Бо ж не тільки прізвища мали ті самі, а й по батькові однакові... Хоч і знали вже з ним – таки не родичі, до того ж із...Українська душа в сірій шинелі
На меморіальній дошці, що з’явилася на будинку Національної спілки журналістів України уже після загибелі Георгія Ґонґадзе, викарбувано багато прізвищ майстрів пера і мікрофона, які наклали головою за правдиве слово на газетній шпальті, у радіо й телеефірі. А починався цей сумний список на зорі української незалежності. І серед перших загиблих був наш побратим-вечірківець Анатолій Таран, якого знайшли мертвим і обібраним на оболонському пустирі вранці 21 березня 1995 року, а упізнали аж через...