Усі ми потроху Магеллани
Колись Платон сказав: «Ми ніколи не стали б розумними, якби вилучили число із людської природи». І хоча далеко не у всіх математичні науки викликають захоплення, однак без чисел наше життя неможливе. Люди, гроші, речі, планети – усе це можна полічити. Незважаючи на «любов» людей до цифр, лише одна з них удостоїлася пам’ятника. У центрі Будапешта, поблизу одного з мостів, стоїть кам’яна статуя нуля. Напис «0 км» на п’єдесталі символізує початок усіх доріг у країні.
Люди часто вживають такі числа як десятки, сотні й тисячі. Справу з мільйонами й мільярдами має обмежена кількість людей (щоправда, десять років тому інфляція зробила всіх українців мільйонерами). Що ж до вищих чисел, то з ними більшість наших громадян майже незнайома. Тисяча мільярдів йменується трильйоном, далі йде квадрильйон (1000000000000000), квінтильйон (одиниця з 18 нулями), секстильйон (одиниця з 21 нулем), септильйон (одиниця з 24 нулями), октильйон (одиниця з 27 нулями), нонильйон (одиниця з 30 нулями), децильйон (одиниця з 33 нулями)… Так можна продовжувати довго, але не безкінечно. Найбільшим числом, що має назву, вважається центильйон – це мільйон у сотому ступені (одиниця з 600 нулями). Найімовірніше, центильйону пам’ятник не поставлять.
Здавалося б, для чого вигадувати такі астрономічні цифри? Відповідь у запитанні: для астрономії. Адже людині завжди кортіло порахувати все, навіть якщо його дуже багато. Нещодавно австралійські астрономи порахували зірки в доступній для огляду частині Всесвіту, яких виявилося аж 70 секстильйонів (7 і 22 нулі). Виявляється, що ця кількість у десятки разів перевищує число піщинок на всіх пустелях і пляжах Землі. Щоправда, професор Саймон Драйвер з Австралійського національного університету заявляє, що загальна кількість зірок незмірно більша і, можливо, нескінченна.
Щоправда, для неозброєного ока такі числа недосяжні: над добре освітленою міською вулицею помітні близько 100 зірок, а в безмісячну ніч і за повної відсутності міського світла їх можна побачити близько 5 тисяч.
Якби людина рахувала свої кроки, вийшли б також чималі числа. Адже навіть людина, яка мало рухається і ніколи не покидає меж свого міста, проходить щороку пішки близько 8 тисяч кілометрів. А це означає, що протягом п’яти років вона долає шлях, який дорівнює довжині екватора. Відтак, кожен 13-річний хлопчик, якщо вважати, що він почав ходити з дворічного віку, двічі здійснив «навколосвітню подорож». Так що всі ми потроху Магеллани.
Відомо, що все велике починається з малого. Здавалося б, товщина людської волосини мізерна – близько 0,07 мм. Але якщо такого мізеру покласти один біля одного мільйон штук, то ширина смуги досягла б 70 м.
Серед старих мір довжини нам добре відомі такі, як верства (1,067 км), сажень (2,134 м), аршин (71,1 см) та вершок (4,445 см). Але не всі знають, що були й мініатюрні міри довжини – крапка (0,254 мм) та лінія (2,54 мм, тобто, 10 крапок).