23 листопада 2004 року, вiвторок №197 (17383) останнiй номер RSS
Головна ВИБІР КИЇВ ЗВІДУСІЛЬ ПОДРОБИЦІ СПОЖИВАЧ СУСПІЛЬСТВО КУЛЬТУРА ГІСТЬ "ЯСК" ІСТОРІЯ КРИМІНАЛ СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 ІСТОРІЯ
23.11.2004

Імені постачальника петроградського ешафота
Навіщо нам Урицький?

Пригадуєте, як на зорі української незалежності  багато столичних вулиць  перейменували?  Причому одні називали по-новому, а решті повертали старі назви. Вулицю Урицького, що починається біля площі Петра Кривоноса й плавно переходить у Солом’янську, це обминуло. Київські старожили знають: свого часу  площа також іменувалася площею Урицького, а згодом  була названа на честь генсека Леоніда Брежнєва. Одначе історична справедливість усе ж перемогла. А ось із вулицею Урицького не склалося.

Хто ж такий Мойсей Соломонович? Що він  за чоловік,  що так міцно “вкарбував” своє ім’я  у назві вулиці столиці України?

Думки киян


Спочатку я вирішив розпитати киян, які йшли однойменною вулицею. Відповіді були різні. Мойсея Урицького називали видатним українським письменником, відомим військовим діячем, полководцем тощо. Більшість же перехожих чесно відповідали, що про Урицького нічого не знають. А одна 30-річна жіночка так і сказала: «Колись була знайома з цим чоловіком, а тепер про нього забула». Усміхнулася й пішла в напрямку будинку № 8, на якому  встановлено меморіальну дошку, датовану 1965 роком.

А про що свідчить історія?

На  меморіальній дошці Мойсея Соломоновича представлено активним учасником боротьби за владу Рад і таким же діячем більшовицької партії. Зазначено, зрозуміло, і роки народження та смерті товариша Урицького (1873-1918).

Відверто кажучи, надто довго його соратники (цілих вісім років) думали-гадали: яка ж київська вулиця гідна носити ім’я вірного ленінця? Визначилися нарешті 1926-го року. Вибрали тодішню вулицю Ігнатьєвську, що так було названо 1909 року на честь київського генерал-губернатора А.П.Ігнатьєва (1889-1896 рр.). Виникла ж згадувана вулиця в другій половині 19 століття. Її первісна назва Велика – як центральна магістраль Солом’янки.

Рядки біографії

Хто ж такий Урицький? Відповідь є на вищезгаданій меморіальній дошці.  Спробуємо її доповнити. Радянські джерела повідомляють, що Мойсей Соломонович – діяч (щоправда, неактивний. – О.М.) російського революційного руху з 90-х років XIX століття. Юрист. Член КПРС із 1917 року. Учасник революції 1905-1907 років у Петербурзі та Красноярську. До ЦК партії  ввійшов у липні 1917 року. У жовтні він – один із керівників збройного повстання. У березні 1918 року очолив петроградських чекістів. Невдовзі  його убив есер, як зазначається в енциклопедії.

Відверто кажучи, ці відомості не дуже докладні. Скромно відгукуються про дії полум’яного революціонера-ленінця і його товариші по спільній боротьбі проти царату. Більше того, – з біографії Мойсея Соломоновича випали десять років. Де він був, чим займався в період з 1907 по 1917-ий?

Не пролили світла на істину й кілька абзаців із довідника «Вулиці Києва», виданого 1995 року. Щоправда, упорядники з видавництва «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана величають Мойсея Соломоновича професійним революціонером. 1897 року він закінчив юридичний факультет Київського університету й одразу  дав привід для  ув’язнення  в Цитаделі (сучасна вулиця Січневого повстання). А згодом «ознайомився» зі стінами та ґратами Лук’янівської тюрми. Як зазначається в довіднику, за ведення революційної діяльності серед робітників київських залізничних майстерень. Треба розуміти, саме за ці «подвиги» в нашому Києві й з’явилася вулиця Урицького.

Меншовицький «організатор»

А чи не завелика честь для черкаського міщанина, комісіонера з продажу лісу. За словами службовців царської охранки, Урицький Мойсей Соломонович не справляв враження серйозної людини. А відтак, заслання до Сибіру замінили йому виїздом до Німеччини. На початку Першої світової війни Мойсей Соломонович опиняється в Стокгольмі, а згодом переїжджає до Копенгагена. До Росії товариш Урицький, за свідченням офіційного більшовицького біографа, повернувся, як тільки-но почув про початок Лютневої революції.

«Усе життя Урицький був меншовиком, – зазначає відомий російський письменник-емігрант Марк Алданов (Ландау), уродженець міста Києва. – У роки еміграції він перебував при Г.В.Плеханові,  здається, особистим секретарем. По-кійному Плеханову,  як Леніну та Сарі Бернар, подобалося оточувати себе нездарами. У меншовиків Урицький ніколи не користувався авторитетом».

Інший лідер меншовиків І.Г.Церетелі, котрий доволі часто зустрічався з Урицьким, зазначав, що в майбутньому народному комісарі Північної Комуни він вбачав сіру й обмежену людину. І все ж 1912 року Мойсея Соломоновича, який жодного разу так і не виступив публічно, обрали до Організаційного комітету меншовиків. Так представник «групи Троцького», майбутній керівник надзвичайної комісії, вийшов у «великі» соціал-демократи.

Петроградський Фуше

Улітку 1917 року більшовики не були впевнені, що на них чекає успішне майбуття. Натомість меншовики-інтернаціоналісти добре розуміли: майбутнього в них немає. Урицький поміркував і слідом за Львом Бронштейном (Троцьким)  перейшов до комуністичного табору.

У дні жовтневого перевороту Мойсей Соломонович – член Військово-революційного комітету. Згодом став комісаром у справах Установчих зборів. Нове підвищення гарантувало йому посаду народного комісара Північної Комуни у внутрішніх і закордонних справах. А це означало, що Урицький став  цілковитим господарем всесильної Петроградської надзвичайної комісії (ВЧК).

І полилася кров людська… Подейкують, Урицький не був жорстоким. Та перед ім’ям невисокого на зріст, клишоногого Мойсея Соломоновича тремтіли  мало не всі петроградці. Відомі письменники  випрошували у нього  дозвіл на виїзд із міста. За його наказу у тюрмах сиділи великі князі. Майже щодня товариш Урицький підписував  кілька смертних вироків. Усе це, зрозуміло, робилося в ім’я… народного щастя. Отак сіра й невиразна людина стала постачальником петроградського ешафота.

Навіщо Києву Урицький?

На щастя для Мойсея Соломоновича, він не дожив до 30-х років усенародного «блага». Бо ж можна не сумніватися: пішов би слідом за своїми зганьбленими соратниками, які помітно скупалися в крові невинних людей.

За офіційною версією, герою революції Урицькому вкоротив віку 22-річний студент, поет-романтик Лев Каннегісер, який буцімто належав до партії есерів. У стінах   наркомату він  розстріляв з пістолета голову Петроградської НК. До речі,  цього дня, 30 серпня 1918 року, у Москві було  скоєно замах на Володимира Леніна.

Схоже, без спланованих операцій у коридорах так званої ВЧК не обійшлось як у першому, так і в іншому випадках. В усякому разі після вбивства Урицького в Петроградській Комуні за одну ніч розстріляли 500 невинних людей.

Насамкінець хотілося б запитати: навіщо столиці незалежної України такий спадок? Яку  пам’ять ця особа  залишила по собі? Хіба в нас мало своїх героїв-патріотів? Часом незаслужено забутих.

До речі. У 70-ті роки  в російській Казані виступала хокейна дружина «Спортклуб імені Урицького». Згодом тамтешні функціонери зрозуміли, що така назва, м’яко кажучи,  не зовсім відповідає духу татарського хокею. Тож спортивний клуб зберегли, а команду перейменували в «АкБарс».

Олег Васильович Маховський


23.11.2004   Віч-на-віч з вовками.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.