Ще й схованка для носа
Що не день, то надворі прохолодніше – до зими йдемо. Особливо помітне її наближення вранці, коли на градуснику ртутний стовпчик вперто спиняється на позначці з мінусом і ніяк не хоче підніматися вище. Хочеш чи ні, а мусиш таки захищатися від холоду – кутатися у теплу хустину, шарф. Ці, здавалося, старомодні речі, бо ж їх одягали ще й прапрабабці наші, й донині є у гардеробі кожної жінки, чоловіка і навіть дитини.
У дитинстві в люті і не дуже злі морози мами виводили нас на прогулянку в теплих шубках, шапках, валянках, рукавицях і обов’язково намотували на шию шарфик – трикотажний, а чи сукняний. Він не впускав холоду за комір і в нього зручно було ховати носа від морозу. Ми швидко виростали, але шарфи не зникали із нашої шафи – на місце старих з’являлися нові, модніші.
Власне, мода на шарфи ніколи не зникала і наразі вона – на вершині її чергового злету. Нині цей аксесуар полюбляє надто ж молодь: шарфи носять як дівчата, так і хлопці, причому навіть однакової довжини і кольорової гами. Хтось любить таку річ просто намотувати на шию, щоб не змерзнути, а хтось одягає її поверх куртки, пальта, дублянки. Наразі у продажу широкий вибір шарфів – трикотажні, кашемірові вузькі й широкі, наче хустина. Коштують вони залежно від матеріалу і, звісно, фірми в межах 20-200 гривень. Можна купити комплект: кепку й шарфик (це нині надто модно) за 50-80 гривень. До речі, кепки нині користуються успіхом не лише у чоловіків.
Елемент чоловічого й жіночого костюма у вигляді матірчатого чи в’язаного полотна у формі витягнутого прямокутника з’явився у нас в середині XVIII століття, як ремінь чи перев’язь на парадних мундирах вищих офіцерів російської армії. Генеральські робили із золотої або чорної шовкової нитки. На відміну від штаб-офіцерських вони мали масивнішу бахрому і доповнювалися багатими прикрасами. Дещо пізніше, у XIX столітті, шарф стає елементом святкового одягу і його носять як додаток до сукні, а не до верхнього одягу. І називали його на французький лад – шарп.
Виготовляли ці аксесуари із кашеміру, шовку, газу. Чоловічий короткий вузький шарф з’явився 1830 року, як кашне, і лише після цього жінки почали носити шарф до верхнього одягу. Через 30 років у моду ввійшов чоловічий шарф із білого шовку, трохи пізніше – довгий в’язаний. На початку минулого століття досить модними стали довгі шарфи із легких тканин – однотонні або розписані вручну. Тут одразу в уяві виникає образ Остапа Бендера.
Удруге мода на довгі шарфи виникла у семидесяті роки і, по суті, збереглася донині. Власне, вони не зникали, а змінювалися лиш орнаменти, кольори, фасони. Наразі є шанувальники і кашне (з французької дослівно – схованка для носа). Кому що до вподоби. Ніхто ж не забороняє бути модним та красивим. Хоча були часи, коли шарфи сприймалися в Росії так само, як носіння бороди. Вони вважалися ознакою «інакомислія» і непідпорядкування державним указам, які регламентують зовнішній вигляд населення. Хвалити Бога, нині ми живемо в часи, коли кожен може одягатися так, як йому заманеться.
Кажуть, що осетра другої свіжості не буває. А ось мода, хоч як дивно, буває і другої, і третьої свіжості. Останні два роки на світових подіумах оселилася саме така мода, у народі цей стиль називається «вінтаж», тобто вельми старомодний. Отож, якраз пора поритися у бабусиних скринях та шафах й витягнути із самісінького дна дуже-дуже модну річ. Можливо, це буде саме шарф? Отже, маєте шанс бути незрівнянними.