Вода із київського крана – питна
Те, що маємо, не цінуємо, а коли втрачаємо – плачемо. І ті гіркі сльози – від нашої байдужості, безгосподарності, недалекоглядності, бо звикли жити одним днем і не вельми переймаємося, що залишимо у спадок прийдешнім поколінням. Взяти хоча б такий природний ресурс, як вода. О, такого добра у нас доволі, Бог не обділив Україну водними ресурсами: вистачало її нашим предкам, ми не скаржимося на її нестачу і сподіваємося, що й онуки та правнуки не перейматимуться її відсутністю. Може, й справді, від спраги не помруть, а ось те, яку водицю випаде їм пити, сьогодні турбує державних мужів, фахівців, учених і звичайних громадян. Адже вода, як і повітря, – джерело життя, і дуже хочеться, щоб вона була чистою, а отже, безпечною для здоров’я людини.
Саме про це йшла ділова, виважена розмова на міжнародній науково-практичній конференції «Питна вода: фактор здоров’я для населення», у якій взяли участь представники Міністерства охорони здоров’я, фахівці профільних відомств, провідні вчені, головні санітарні лікарі з різних регіонів України, а також зарубіжні гості. Усі вони акцентували на актуальності питань, пов’язаних зі станом питної та бутильованої води в Україні, обговорювали проблеми необхідності удосконалення водного законодавства, гармонізації українського законодавства у сфері питної води в рамках ЄС.
П’ючи воду, ми не завжди замислюємося, яка вона – головне, аби чиста, а те, що в ній може бути достатньо різної зарази, надміру небезпечних для організму хімічних сполук, важких металів, нітратів, не вельми переймаємося. Адже їх не видно у склянці – на тому і заспокоїлися. А саме вода, як наголосив Головний державний санітарний лікар України Сергій Бережнов, має дуже високий ризик передачі різних захворювань, зокрема: холери, дизентерії, черевного тифу. Торік від цього постраждало п’ять тисяч осіб, з них три тисячі – діти. Якщо воду вчасно і достатньо не очищати, то до нашого організму потраплять такі солі й сполуки, які спричинять жовчнокам’яну хворобу, гіпертонію, ішемію, хвороби нервової системи та органів чуття, психічні розлади.
У багатьох регіонах України, питна вода не відповідає вимогам держстандарту і значно поступається якості води, яка надається споживачам у найрозвиненіших країнах світу. Серйозною проблемою є те, що українці п’ють воду із підвищеним вмістом солей (з концентрацією сухого залишку понад 1000 мг/л і загальною жорсткістю понад 7 мг-кв/л). Власне, це проблема світова: за даними ВООЗ, 2 мільярди землян не п’ють безпечну воду. Чому так трапляється? Усе впирається у гроші, а точніше – у їх відсутність. Бракує фінансування на спорудження очисних споруд, реконструкцію водогонів, бракує мізків у господарників, які всі нечистоти ховають у воду, не задумуючись над тим, що так плюють у власний колодязь, з якого доведеться завтра напитися. Що стосується сільських колодязів, то тут кричуща ситуація. Якщо якість води у водогоні можна проконтролювати, то в селах у криниці із ґрунтовими водами можуть потрапляти нітрати, інфекції, але про це здогадаються і заб’ють тривогу, коли трапиться біда. Є факти смерті немовлят, яким давали саме колодязну воду. В Україні 11 мільйонів осіб ходять по воду саме до криниць, а в тих селах, де вже проклали водогони, і які перебувають на балансі сільських рад, ситуація також далека до ідеальної, бо не вистачає коштів, аби ті водогони утримувати у належному стані.
Маємо молитися на Дніпро, який напоює 70 – 75 відсотків нашого населення. Утім, славетний Борисфен стогне від того, як ми безвідповідально ставимося до його щедрості. Особливо це відчутно на сході та півдні, де уздовж головної водної артерії димлять промислові гіганти. Та й поблизу Києва у рекреаційних зонах дедалі частіше виростають палаци, тоді як у радіусі 3 кілометрів від водозабору заборонено будь-яке будівництво. Я поцікавилася в пана Бережнова, яку ж воду п’ють кияни і, зрештою, він сам, і чи є для нас порятунком бювети.
– Вода в Києві найбезпечніша для здоров’я, – запевнив головний державний санітарний лікар України. – Я сам п’ю воду з крана. Відхилення від норми можуть становити 0,01 – 0,02 відсотка. Відповідає санітарним нормам і вода з бюветів, якість якої постійно контролюється. Проте ми не завжди по-господарськи використовуємо питну воду, підготовка якої до споживання дорого коштує. Можемо нею поливати город, клумбу, асфальт.
В Україні діє спеціальна програма «Питна вода», розрахована на 2006 – 2020 роки, яка потребує значного фінансування. Скажімо, у бюджеті наступного року на неї виділено 50 мільйонів гривень, а потрібно бодай 200 мільйонів. Маємо запровадити жорсткіші гігієнічні нормативи і правила щодо води. Поки що вона контролюється у нас по 54 параметрах, тоді як у Європі по 100 і навіть 150. Роджер Арт Герте, представник ВООЗ, на запитання журналістів, чи могли б європейці пити українську воду, відповів дипломатично: «Якщо вона відповідає нормі, то чому б ні».