«Сіра речовина» обраних вирішує за «сіру масу»
На велике християнське свято – Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього, треба було помолитися в церкві, хоча б на вечірній службі. І нізащо не з’являтися у лісі. Бо тоді, за народним повір’ям, усі гади сповзаються до одного місця, де тепліше перезимувати.
До лісу я не збиралася. Але не потрапила того дня і на вечірню службу – в цей час мала почути від письменниць Любомири Княжич, Євгенії Кононенко, Галини Логінової та художниці Влади Ралко про «Нові гендери українського суспільства, які вимагають негайної зміни державних пріоритетів. Або чому Україну має представляти портрет Лесі Українки, а не Тараса Шевченка?» Тему круглого столу, як з’ясувалося на місці, запропонували не згадані особи. Негайних змін забаглося Петрові Мацкевичу і Ксенії Сладкевич – головному редактору та PR-директору видавництва «Кальварія». Їх дуже непокоїли «неадекватні символи для України – Шевченко, Франко, Богдан Хмельницький, козаччина, які не відповідають сутності України, а тим більше сучасним тенденціям світової культури, є негармонійними, суперечать тенденціям розвитку суспільства і його природі, просто шкодять суспільству і державі і гальмують його розвиток». Пані Сладкевич переживає за імідж держави. «Іконостас Шевченка, – стверджує вона, – не є ефективним для України на зовнішніх промоціях і дуже шкодить для внутрішньої промоції». Для неї «що Шевченко, що Пушкін – це такі ліцейські стіхопльоти. Рівень творчості Шевченка непорівняльний із деякими нашими українськими авторами. Його творчість не така яскрава, емоційна, насичена, якісна, колоритна. А власне його фейс – я не хочу сказати обличчя, важко його тут знайти, представляє нас усюди і нам самим нас намагається представити через цей фейс. Власне, не фейс – там шапка, вуса і трошки носа, справді карикатурно виглядає. Чи це є породженням того, чого ми більше і не заслужили, чи в принципі можливо створити символи якісь нові і зрушити щось у суспільстві і в нас?»
Пані Сладкевич переповнює тонка іронія: «Стотомне зібрання Івана Франка, сто томів усім потрібно, розумієте? Йдеться про те, що ті, кого обирають чи нав’язують, формують якості нації. Чому ми зібрали тут представників творчих професій? Сьогодні ми маємо в літературі більшість якісних рукописів. Більшість книжок – це жінки. Те, що яскравіше, пристрасніше, формує сприйняття мас. Тобто тоді жіноча творчість впливає на нашу свідомість». Пані Сладкевич припускає: «А якщо використати більш емоційну (мається на увазі порівняно з Шевченком), більш яскраву навіть за своєю творчістю Лесю Українку, чи це може бути корисним для України»? Пан Мацкевич вагається: «Леся Українка, може, навіть і не в десятці, де-факто, так, як воно є. Я ніде за кордоном не помічав, чи то виставка якась, чи ще якась подія, щоб там було багато Лесі Українки, – немає!» Але що вже поробиш, якщо немає з кого вибирати… Так і бути: «А ось справді, як для українського суспільства, для внутрішнього іміджу і для зовнішнього змінити Тараса Шевченка на Лесю Українку?»
Заплановані реформи в іміджевій «символізації держави» відбувалися на круглому столі все ж не так революційно, рвійно й експресивно, як сподівалися організатори. Галині Логіновій на даному етапі видається, що «зрушення цих символів ні до чого не приведе, тому що символ, щоб бути дієвим, має створюватися кілька століть чи тисячоліть, це народна промоція». Євгенія Кононенко спокійна за «освічених людей, які самі вибирають символи. А треба враховувати масу. Я цілком усвідомлюю про існування мас, які споживають тільки масову культуру. Вони споживають те, що їм пропонують, і пропонувати їм треба принаймні щось травне. Звичайно, ніхто не каже, що Шевченка треба на звалище, але цей позитив, який несе Леся Українка... Її творчість складніша, і щось із біографії її знають, це свідчить, що Лесю люблять, може, не читають, але люблять». Доповнює Євгенію Кононенко Любомира Княжич: «Великий вплив на сіру масу має пропаганда. Щодо Лесі Українки в світовому просторі чи в середині держави, то, можливо, використовувати не її як символ, як образ, а ті символи, які вона використовувала, бо вони героїчніші й вищі, ніж те, про що говорив Шевченко. Для того, щоб ми в людини із сірої маси могли викликати почуття, які могли б підняти Україну, ми могли б використовувати те, що пропонувала Леся Українка…»
Ось так: пан Мацкевич і пані Сладкевич та ті, кого вони обрали гідними поміркувати, «чи можуть нав’язані згори символи впливати на розвиток суспільства, держави, чи суспільство приречене саме собі вибирати символи», «вбили двох зайців». Зібралися і порішили: можуть, якщо в образі «згори» будуть вони. І одночасно уособлюватимуть суспільство. Так, як було в радянські часи, коли часто говорили від імені народу. Тієї «сірої маси», яку бачить навкруг себе «сіра речовина» обраних самими собою.