Затрималася в Україні на… 14 років
Понад десять років знаю цю ділову жінку, з якою познайомилася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». На «Ярмаркові кар’єр» вона проводила співбесіди зі студентами англійською мовою. Юнаки й дівчата трималися впевнено, підтримувані доброзичливістю українки, яка народилася і виросла в Америці. А розквіт кар’єри Наталії Яресько пов’язаний із Україною, де вона працює з травня 1992 року.
У потрібному місці, у потрібний час
Наталія Яресько на час розпаду Радянського Союзу працювала в державному департаменті США. Її спеціалізація була пов’язана з радянською економікою. Коли наша країна стала незалежною і в Україні відкрили Посольство США, потрібними стали фахівці-економісти, які володіли б українською мовою. Пані Наталії запропонували очолити економіч-ний відділ Посольства США в Україні. Вона мала працювати в Україні два роки, та згодом залишилася на третій. А потім із чоловіком, також економістом, вирішили: оскільки в Україні розпочалися реформи, варто ще затриматися тут. Для них обох це був не просто професійний інтерес, а й глибинна внутрішня мотивація. Походили-бо з українських родин, які одержали національне виховання і мали почуття до країни, де коріння роду. Що було далі, розповідає пані Наталія:
– Свого часу я закінчила Гарвардську школу державного управління імені Кеннеді та університет DePaul у Чикаго. Американський уряд започаткував інвестиційний фонд, який мав працювати у посткомуністичних країнах Східної Європи. Ідея фонду полягала в підтримці малого та середнього бізнесу, який створює найбільше робочих місць. Я подала свої документи на конкурс. І в 1995 році очолила в Україні Фонд підтримки підприємств у нових західних незалежних країнах, офіси якого відкрилися у Молдові, Україні та Білорусі. 2001-го я стала президентом і головним виконавчим директором фонду і працюю на цій посаді до сьогодні. 1995 року приватні інвестиційні фонди, які вже тривалий час працювали в Західній Європі чи США, боялися приходити в Україну, бо не орієнтувалися в ситуації. Уряд США вклав 150 мільйонів доларів, і постало завдання: якщо приватний сектор ще не готовий до інвестицій, то як показати, що здійснення інвестицій є справді можливим і прибутковим? Перші кроки такої економічної допомоги були успішними: наша співпраця з окремими підприємствами довела, що в Україні таки можна вкладати в малий і середній бізнес.
Банки – ключовий момент
Цікаво було довідатися з уст фахівця, наскільки інтенсивно розвивається малий і середній бізнес в Україні. Наталія Яресько продовжує:
– Нині українська економіка є більш готовою прийняти іноземних інвесторів. Наша команда переконує приватних фінансових інвесторів зі всього світу вкладати в малий та середній бізнес в Україні. Маємо інвесторів із США та Європи, 75 відсотків з яких ніколи не вкладали кошти не лише в Україні, а й у Східній Європі. Наша команда переконала їх, що Україна має сприятливий діловий та інвестиційний клімат, і вони можуть успішно вкладати тут, якщо працюватимуть разом із відповідальними компаніями зі значним успішним досвідом інвестування в Україні.
Отже, пані Наталія «затрималася» в Україні на 14 років. Тут, поряд, її чоловік Ігор та двоє доньок, які народилися під час перебування в Києві. Про родину ще поговоримо. Тим часом цікаве бачення економічної ситуації в Україні очима фахівця із США.
– Темпи розвитку економіки обнадійливі, – продовжує розмову пані Наталія. – Особливо останні півтора-два роки тішать зміни в банківській системі України. 25 відсотків її – в іноземних руках. Це важливо не просто через присутність тут іноземців. Капітал іноземних банків є набагато більшим, ніж вітчизняних. Іноземні банки мають різноманітніші кредитні продукти, їхня ліквідність набагато більша, і це добре для бізнесу та фізичних осіб. Ціна кредитів зменшиться через конкуренцію, в яку втягуються й українські банки. Усе це розвиває ринок. Отже, інвестиції добре працюють у банківській справі, і від того виграють усі: підприємства, люди, які можуть узяти кредит під заставу, наприклад, приватизованої квартири, і відкрити свою справу, хай невелику.
Для іноземних інвесторів зі всього світу відповідним показником ринку є стан банківської системи. Коли австрійські банки купують банки в Україні і платять мільярд доларів, це стає відповідним показником, приміром, для інших інвесторів-австрійців. Вони міркують: якщо наш банк там, то, напевне, можна працювати! Відтак й інші інвестори швидше прийдуть.
– Ви налаштовані дуже оптимістично.
– Інакше тут не працювала б і не жила. Вірю: Україна йде вперед – дороги назад немає.
– Чи можна в кількох словах передати «принцип дії» вашої команди?
– Ми вкладаємо кошти у розвиток і розширення підприємств, щоб вони стали прибутковими, конкурентоспроможними лідерами у своїх галузях. Для цього відбираємо українські підприємства, які готові працювати самовідданно. Вивчаємо ринок і пропонуємо співпрацю. З часом, коли ми підвищили вартість підприємства, ми з нього виходимо шляхом продажу наших акцій стратегічному або фінансовому інвестору. Отже, ми двічі заохочуємо інвесторів в Україну.
Спершу, коли залучаємо кошти і вкладаємо їх в те чи те підприємство, а вдруге – коли продаємо акції новому інвесторові, який не був готовий сам розпочинати бізнес в Україні, але готовий викупити або інвестувати вже в діюче прибуткове підприємство, яке має прозорі кошти і є лідером у своїй галузі.
– Які труднощі для вас найбільші?
– Останній рік працюю з новими іноземними інвесторами. Труднощі й полягають у тому, як їх переконати, що в Україні можна працювати і не «прогоріти». Поки потенційні інвестори сидять вдома і читають газети, то на відстані їх переконати дуже важко. Позиціонування позитивного іміджу країни дещо поліпшилося внаслідок Помаранчевої революції. Нині набагато легше. Добре й те, що спростили процедуру в’їзду туристів-іноземців, бо раніше це був тривалий і складний процес. Це важливий момент для бізнесу і туризму.
– Та й сам туризм – також сфера малого чи середнього бізнесу. Але інвестицій потребує передусім інфраструктура й дороги, чи не так?
– На жаль, туризм в Україні не розвивається достатньо. Але, як мовиться, процес пішов, хоча труднощі для бізнесу в цілому ще є: податкове законодавство, реєстрація, корупція.
– Знаю вас як людину, котра дбає про розвиток сучасного рівня підготовки економічних кадрів в Україні.
– Так, десять років тому складно було знайти відповідні кадри, наприклад, для нашого фонду. Нині це вже не проблема. Майбутнє України, як будь-якої країни, – наступні покоління. В міру своїх сил дбаю про підготовку спеціалістів, є заступником голови Наглядової ради Міжнародного інституту менеджменту, яку очолює Богдан Гаврилишин і президентом якого є Юрій Полунєєв.
Упевнена, що українці можуть отримати добру бізнес-освіту західного зразка і вдома, не тільки виїжджаючи за кордон.
Доньки виростають на землі предків
Я з радістю довідалася, що саме, працюючи в Україні, Наталія Яресько народила двох доньок. Захотілося довідатися про них більше, і пані Наталія розповіла:
– Старшій доньці вісім років, а молодшій – два. Обидві ростуть в Україні. Старша добре знає українську мову, а менша володіє тільки українською і починає ходити в український садок. Старша є членом Пласту так само, як і мій чоловік був свого часу, виростаючи в Америці. Вона навчається українського хорового співу, грає на бандурі та фортеп’яно. Влітку була у пластовому таборі в США.
Це дуже цікавий поворот долі Наталії Яресько та її чоловіка пана Ігоря. Обох батьки виховували в національному дусі. Свого часу українці, опинившись у вимушеній еміграції у США, створили у великих містах осередки українського життя. Тут були свої церква, магазин, цілі квартали, де мешкали тільки українці: можна було навіть не розмовляти англійською мовою. Спершу це полегшувало життя в чужій країні.
– Наше з чоловіком покоління ходило до суботніх шкіл у той час, коли ровесники неукраїнці могли спати, – продовжує пані Наталія. – Церква також була важливим осередком культури. Ми з чоловіком одержали вищу освіту, мали інтегруватися в життя у США. До України нас тягнуло, та ніколи не були тут до того, як приїхали працювати.
– Як жінка, ви, пані Наталіє, певно, маєте свій погляд на жінок та їхні проблеми в Україні.
– В Україні сильні, відповідальні жінки, але цього не видно одразу. Дедалі більше бачимо їх у професійній сфері, у малому бізнесі більшає жінок з кожним роком. Це значна культурна зміна.
– Що вам не подобається в Україні?
– Дивує, що українці не знають своєї землі. Останні два-три роки мої колеги їздять по Україні і самі вражені тим, що побачили: Карпати, Крим, Львів, Чернігів. Спершу, як відкрилися кордони, їм хотілося побачити світ. А тепер вивчають Україну.
А розчаровує те, як певні сили роздувають мовне питання. Усі, хто розмовляють російською, не мають проблем. Та на політичному рівні весь час мусується питання, ніби хтось утискає російськомовних. Я засвідчую, що ніде не бачила з тим проблеми. У бізнесі багато розмовляють російською. Отже, не бачу жодної дискримінації російської мови ні на заході України, ні, тим більше, на сході.
З побажань – хотілося б, аби Україна розвивалася швидше, і не тільки в Києві, а і в обласних центрах, маленьких містах і селах. Але знаю: нове мислення, зміна ментальності вимагають часу.