Кожна людина має свій храм для душі. Для когось – це величний собор із золотими банями, хтось обирає стару дерев’яну церкву, до якої не одне сторіччя торують стежки прихожани, а комусь достатньо каплички чи ікони з лампадкою в кімнаті, аби вилити Богові усі свої печалі, болі, страждання, радості. Для мене таким храмом була й залишається сільська дерев’яна церква, що впродовж трьохсот літ височіє на березі Горині. Тут мене хрестили, тут я мала перше причастя,...
