Літо попрощалося веселкою
Четверговий день добігав кінця. Жовте листя де-не-де встеляло собою почорнілу від дощів землю. Повітря ще не просякло холодом, як для осені було незвично тепло. Але синоптики вже попередили: чекайте в п’ятницю на сніг. Не вірилося...
Аж ось сонце швидко покотилося до західного обрію, і звідти почали насуватися важкі хмари. Поки що нерішучо вони затуляли світило. Проте воно не здавалося стихії і знаходило сині віконця чистого неба, аби кинути на землю свої живільні промені. Десь над Пущею-Водицею одна із хмарок розплакалася дощиком – із вікна нашої редакції було видно тонкі штришки струменчиків небесної вологи, що навскіс з’єднали небо й землю.
І тут сонце черговий раз прорвалося з-за хмар і вдарило променем якраз по тому дощику. Миттєво його сірі непоказні полоси перетворилися на казкову веселку – коротку, але широку. Вона ніби виходила нижнім краєм з високого будинку на Виноградарі і різнобарвною колоною підпирала низькі хмари. Спочатку кольори були блідими, а потім почали набирати силу – червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий. Ну, точнісінько ілюстрація з підручника фізики, де розповідається про розкладання світла краплями води.
Вечірківці зійшлися біля вікон і спостерігали за природним явищем з радісним відчуттям, але й з ностальгією за минулим літечком. «Дивись! Веселка ніби освячує собою той будинок», – сказав хтось. І справді, мов ореол, вона огорнула споруду від самого низу. Від цього рідкісного видовища не можна було відвести очей. Веселка ж тим часом почала рухатися разом із дощем, а навздогін їй із наступної хмарки посипався дощик, і набираючи силу, у сонячних променях перетворився на другу веселку.
Та налетів вітер і затягнув синє віконце неба суцільною хмарністю. Згасли веселки, залишивши по собі приємні спогади. Невже востаннє цього року побачимо кольорову красу? Звична влітку, веселка взимку буває надзвичайно рідко, адже непрозорі сніжинки не заломлюють проміння на сім кольорів. Хіба що під час відлиги природа побалує нас дощем.
Небесна канцелярія таки нагнала холодні опади. Температура повітря за кілька годин впала із 11 до 7 градусів, а перед світанком верхній край ртуті в термометрі майже торкнувся нульової позначки. До ранку вітер набрав такої сили, що почав нагадувати про своїх братів із жіночими іменами, які один за одним спустошують атлантичне узбережжя Північної Америки. Посипало й трохи снігу – не лапатого, а такого собі, по кілька сніжинок на кубометр повітря. І стало зрозумілим: чарівна вечірня веселка була прощанням літа…