Австрійська весна з ознаками заморозків

Хокейний мундіаль, що стартує завтра в Австрії, стане сьомим поспіль для вітчизняної льодової дружини. Найвищим досягненням українців можна вважати дев`яте місце, завойоване 2002 року. Проте нині про круте сходження турнірними щаблями наша команда навіть не мріє. «Зачепитися» за одне з рятівних місць – дванадцяте чи тринадцяте, приміром, – і просто «вижити» в еліті світового хокею є найзаповітнішим бажанням Олександра Сеуканда та його підопічних.

Троє суперників, і Данія серед них

Актуальний світовий рейтинг відвів українській національній команді дванадцяте місце. Вище нас – збірні Канади, Швеції, Словаччини, Чехії, Фінляндії, Росії, США, Німеччини, Швейцарії, Латвії і Австрії, до того ж організатори цьогорічного чемпіонату світу випередили вітчизняних льодових бійців буквально в останній момент. Якби й після травневих перегонів українці залишилися дванадцятими, то наша прописка серед еліти була б продовжена ще на рік. Але досягти цього непросто, бо в ролі екзаменаторів на льодових майданчиках Австрії виступлять титуловані скандинавські збірні – шведська та фінська, що входять до чільної світової п’ятірки, а також команда Данії, визнана світовими експертами найбільш прогресуючою з усіх учасників австрійського форуму. Ні в шведів, ні у фінів українці ніколи й ніде не вигравали, проте, звісно, за сприятливого перебігу подій, цього від них ніхто не вимагає і в Австрії. Щоб зберегти вищолігову прописку, Сеуканду та його команді достатньо фінішувати третіми в групі, що гарантує їм підсумкове місце не нижче дванадцятого. Зрозуміло, для цього потрібно перемогти, а за кращої різниці закинутих і пропущених шайб – просто не програти найслабкішій зі скандинавських збірних, якою нині вважається данська. Статистика попередніх зустрічей засвідчує, що нам це до снаги. Але пригадайте: саме данці, подивувавши хокейний світ стрімким спуртом на початку двадцять першого століття, зажили слави національної команди, яка прогресує найшвидше та найреальніше в світі.

Два спаринги проти десяти

Чому це визначення стосується Данії, а не України, пояснити нескладно. Достатньо сказати, що тільки на завершальному етапі підготовки до турніру в Австрії скандинави зіграли повний десяток міжнародних спарингів із провідними європейськими збірними, у тому числі й такими авторитетними як фінська, швейцарська та словацька. Зрозуміло, що лише бажання для цього замало. Потрібні ще й значні кошти, і Данія хокейна їх отримала – на підготовку та виступ у світовому чемпіонаті – повною мірою. Бо данська хокейна спілка, до речі, як і переважна більшість з європейських федерацій хокею, користується цілком реальною підтримкою держави. Тому й національний чемпіонат у цій скромній скандинавській країні достатньо конкурентоспроможний для того, щоб місцеві «зірки» залишалися в рідних клубах, а не перебиралися на чужину. Звісно, найкращі з-поміж них є і в лігах сусідніх держав – фінській та шведській, котрі об’єктивно сильніші за данську й приваблюють чужинців підвищеними гонорарами, проте це не додає жодних труднощів наставникові нащадків принца Гамлета – шведові Микаелю Ліндстрему – в процесі формування національної дружини. Остання, до речі, гучно заявила про свій вагомий потенціал, обігравши в контрольному матчі третю команду світового рейтингу – словацьку… Зовсім інша ситуація в Україні. Допомога держави вітчизняному хокею більшою мірою декларативна, а національна федерація достатніми для цього коштами взагалі не володіє. Звідси й проблеми з підготовкою та з кадрами. Оскільки спортсмени так і не дочекалися грошової винагороди за минулий сезон, а їхні роботодавці в зарубіжних клубах усіляко перешкоджають виступам українців за «жовто-блакитну» дружину, то й кількість «відмовників» істотно зросла. Відчутною втратою стала відсутність у тренувальному таборі, що розбитий в столичному льодовому палаці «Авангард», обох енхаелівців – Понікаровського та Федотенка. Обидва відмовилися від участі в світовому чемпіонаті з огляду на недостатню ігрову практику: через локаут у НХЛ Федотенко взагалі пропустив нинішній сезон, а Понікаровський зіграв менш як двадцять матчів у російському чемпіонаті. «Від енхаелівців очікувати подвигу не реально: від них залишилися хіба що гучні прізвища», – образно прокоментував ситуацію Сеуканд. А от герой цього хокейного року – Вадим Шахрайчук, який в складі московського «Динамо» став чемпіоном Росії, повернувся в Україну стомленим і з «букетом» травм і болячок. Його участь в світовому чемпіонаті була під питанням буквально до останнього дня – Шахрайчук у загальній групі не тренувався і в спарингах не виступав, заліковуючи ушкоджені пахові кільця. Натомість багаторічний воротар «націоналки» Карпенко, а також Яковенко, Бобкін, Дяченко, Разін і Гнитько, щоправда, з різних причин, допомогти головній льодовій дружині країни в Австрії не зможуть. Обмеженою виявилася й сама підготовка: «жовто-блакитні» зіграли тільки два товариських матчі з далеко не найкращою російською командою з Воскресенська й вирушили на чемпіонат світу, за висловом одного з ветеранів, наосліп. «Австрійська весна», стверджують самі хокеїсти, має стати переломною для нашого хокею: якщо «найшвидша гра сучасності» в Україні не дістане повноцінної державної підтримки, то вже найближчим часом опиниться на задвірках аматорського спорту.