Наступ на інфекції чи на лікарню?
У нашій публікації «Меморіальний парк під загрозою» («ВК», 15 березня 2005 р.) розповідалося про неприпустимість зведення житлового будинку на кістках людей, які померли від прокази, чуми, туберкульозу, тифу, холери тощо. А також про загрозу через це будівництво унікальному меморіальному парку з могилою академіка Олександра Богомольця. Порушена тема не залишила байдужими й лікарів Центральної клінічної лікарні (в народі її називають Жовтневою), адже саме на її території планується зведення елітного житла.
Кому заважає інфекційне відділення?
Про зустріч із кореспондентом «Вечірнього Києва» попросила відома в Україні людина – завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету та інфекційного відділення ЦКЛ, академік АМН України, професор Жанна Возіанова.
– Років десять тому ми порушили питання про необхідність будівництва в Києві інфекційної лікарні, – розпочала розмову Жанна Іванівна. – Писали листи, обґрунтування. Марно. Тоді почали домагатися, аби в належний стан привели хоча б наше відділення, яке понад 20 років не ремонтували.
Інфекційне відділення – заклад специфічний. Тут кожен хворий має окрему палату-бокс із туалетом. До звичайної лікарні таких пацієнтів не направляють. Пані Возіанова таки пробила стіну бюрократичного нерозуміння. Ходінням по інстанціях, листуванням і зверненням до Президента України нарешті домоглися відповіді заступника голови КМДА Валерія Бідного, який у травні минулого року повідомив, що «проект реконструкції лікарні – у стадії розробки, тому питання переїзду кафедри інфекційних хвороб передчасне. Під час розробки проекту як один із варіантів, буде враховано можливість поетапної реконструкції будівель, що дасть змогу не відселяти Центр інфекційних хвороб».
У вересні з’явився новий проект, кращий від попереднього. Згідно з ним відділенню добудують 7-поверховий корпус. Одночасно почалися розмови про відселення. Головний лікар заявив, що такої інформації не має. Проте медиків попередили про переїзд у зв’язку з капремонтом. Місця, куди можна перевести відділення, в Києві не знайшли. Запропонували лікарню № 15 на Подолі. Але, за словами професора Возіанової, ті приміщення не пристосовані для інфекційних відділень. До того ж інфекційний стаціонар має перебувати на відстані не менш як 30 метрів від будь-якого житлового будинку. У поліклініці тієї лікарні № 15 пообіцяли надати приміщення і для студентів.
– Як можна готувати лікаря без практики, – веде далі Жанна Івіанівна. – Адже він повинен знати кожну недугу. Нині до 60 відсотків первинних звернень до лікаря зумовлені саме інфекційними захворюваннями. При їх діагностуванні виникає найбільше помилок. Отож, підготовка студентів зі спеціальності інфекційні захворювання набуває особливої ваги. Тому переїздити ми не погодилися. І на нас почали тиснути інакше. Надійшла вказівка: з 1 липня всім співробітникам відділення припинити виплату зарплати, бо «інфекційка» закривається.
Нам ніхто не сказав, що планують робити на території лікарні. Говорять різне, здебільшого про елітне житло. У кожному разі зрозуміло, чому потрібно ліквідувати інфекційне відділення. Адже нині відстань між корпусами порушує санітарні норми. А якщо згідно з проектом (від нас, до речі, його приховують) зведуть висотки? Нам заявили, що відділення все одно відселять. А ми відповіли, що звідси не підемо. У нас є угода з лікарнею, за якою до грудня 2005 року відділення має міститися в корпусі № 8-а. Тож юридично нас не мають права чіпати до 2006 року.
Підміна понять
Ситуація з інфекційними захворюваннями в Україні й, зокрема в столиці, за висновками фахівців, незадовільна. Але страшніше те, що статистичні дані зовсім не відповідають реальності. За словами пані Возіанової, статистика по Києву свідчить, ніби ГРВІ становлять понад 98 відсотків усіх інфекційних захворювань. «Навіть за діагнозами хворих, які потрапляють до нашого відділення, можна зробити висновок, що це не відповідає дійсності. Тому що під діагнозом грип маскують усе – від кишкових інфекцій, ангіни, дифтерії до позаматкової вагітності чи ущемлення геморою».
– Чим це зумовлено: непрофесіоналізмом лікарів чи вказівкою згори?
– Щодо вказівки не казатиму нічого. Щодо непрофесіоналізму, то існує перелік діагнозів (я нічого не знаю про цей наказ, про нього лікарі кажуть), які не дозволено ставити. Наприклад, сальмонельоз, дизентерія, дифтерія.
– І лікувати як грип?
– Ні, лікуватимуть такий грип антибіотиками. Зараз немає жодного хворого, якому ставлять діагноз грип і не призначають антибіотика. Правдивої картини епідеміологічної ситуації в Києві не маємо. Цього року, приміром, через епідемію грипу навіть школи закривали. А за нашими даними, вона в Києві навіть не перевищила епідемічного порогу. Однак гроші витратили на вакцинацію, і школи закривали. Роблять із цього мало не трагедію, бо хтось на щепленні заробляє чималі гроші.
Інфекційна захворюваність завжди була певною політикою, – веде далі Жанна Іванівна, – У колишньому Союзі статистика щодо неї була засекреченою. Нині ситуація інша: приховувати вже не можна. Тож почалася підміна понять. Усі дані щодо інфекційних хвороб, які, власне, віддзеркалюють рівень життя, підмінюють і мінімізують. Менінгококові інфекції відносять до нервових захворювань, кишкові – до гастроентерології, пневмонію – до пульмонології… І виходить, що інфекційних захворювань у нас немає, ми надзвичайно благополучна країна!
Немає хвороби – немає проблеми
– А якщо немає хвороби – немає проблем, – каже Жанна Іванівна. – Я не можу зрозуміти, хто надав право комерційним структурам займатися інфекційною патологією? Коли приватні фірми привозять до нас хворих, ми бачимо, що вони, приміром, ніколи не промивають хворих із харчовими токсикоінфекціями, але добряче «накачують» їх ліками. Ніколи раніше не було такої кількості хворих із задавненими через неправильне лікування недугами.
У Києві немає жодної інфекційної лікарні. На все місто лише 280 інфекційних ліжок. І лише 12 із них у ЦКЛ – реанімайційні, які постійно зайняті, оскільки сюди привозять усіх із невизначеними діагнозами, «тяжких». Якщо у хворого, скажімо, гострий апендицит – знають, куди везти. Якщо ж пацієнт у тяжкому стані, і ніхто не знає, що з ним, – ставлять діагноз грип чи ГРВІ й везуть до інфекційного відділення. Так і з’являються в інфекційних боксах пацієнти з ущемленням геморою.
– Із Олександром Омельченком я зустрічалася два роки тому і коротко виклала йому суть наших проблем, – каже Жанна Возіанова. – Він запитав: «А чому не звертаєтеся до Валерія Бідного?» А тому, кажу, що ми з ним не знаходимо спільної мови. Я навіть листа президентові Кучмі тоді написала. Він зреагував досить швидко і доручив звернути увагу на інфекційну службу, потребу спорудження інфекційних лікарень, і будувати таким чином, щоб їх можна було використовувати для педагогічного процесу, навчання студентів. У областях це доручення не проігнорували, деінде навіть розпочалося будівництво. У Києві зуміли це якось обійти. Відповідали: «Питання будівництва гепатологічних центрів розглядається». Про Жовтневу лікарню взагалі нічого не було
сказано, йшлося лише про будівництво очисних споруд.
І ось тепер розпочато наступ на територію найстарішої міської лікарні. Поліклініку вже знесли, повирубували дерева, половину території обгородили зеленим парканом. Залишилося інфекційне відділення, яке своїми «заразними хворими» (!) заважає розпочати зведення елітного житла вздовж вулиці Мечникова.