Чи поборемо фтизіофобію?
У жовтні стартувала інформаційно-освітня кампанія «Профілактика та боротьба з туберкульозом у місті Києві». За цей час кожен киянин зможе більше дізнатися про туберкульоз, інформація про цю недугу частіше звучатиме з телеекрана, в поліклініках, аптеках і навіть у транспорті.
Глобальні цифри
А дізнаватися про туберкульоз варто хоча б тому, що це глобальна загроза. Вражає те, що туберкульоз нерівномірно поширюється у світі. Так, на 2001 рік 80 відсотків захворювань на туберкульоз припадало на 22 країни, при-чому найбільше недужих було в азіатських країнах: у Індії (1 мільйон 820 тисяч осіб), Китаї (майже 1,4 млн.) та Індонезії (більше півмільйона). А от за рівнем захворюваності попереду здебільшого африканські країни.
У 52 країнах європейського регіону 2002 року було зареєстровано 373 тисячі нових випадків захворювання на туберкульоз порівняно із 231 тисячею 10 років тому.
Кількість фтизіатрів зменшується, а хворих – навпаки
Звичайно, в Україні цифри на порядок нижчі, але від цього радісно не стає. За останні 14 років кількість хворих зросла більш як удвічі. Адже якщо на початку 90-х смертність від туберкульозу становила 8 осіб на 100 тисяч населення, то 2003 року вона зросла втричі.
У столиці минулого року виявили 1150 нових випадків туберкульозу, причому жінки становлять лише 25 відсотків. Як зауважує головний фтизіатр Києва Леонід Турченко, близько 70 відсотків усіх хворих зовсім не з групи ризику, тобто не бомжі й не колишні засуджені.
Приборкати туберкульоз заважають два чинники. По-перше, полірезистентність (стійкість) збудника до дії того чи того препарату (приблизно у кожного четвертого хворого). По-друге, туберкульоз досить часто розвивається у хворих на ВІЛ-СНІД (в Україні близько 500 тисяч осіб ВІЛ-інфіковані). У хворого на СНІД шанси захворіти на туберкульоз у шість разів вищі, ніж у здорової людини. Леонід Турченко попереджає, що у такому разі кількість уражених паличкою Коха може подвоїтися.
І це при тому, що впродовж 40 років у Києві не побудовано жодного нового протитуберкульозного закладу. Старі диспансери протягом десятків років не ремонтуються, і санстанції їх закривають. Ще гірша ситуація із медичними кадрами. За останні 20 років кількість фтизіатрів зменшилася на 20 відсотків, а навантаження на них зросло удвічі. Що ж до захворюваності фтизіатрів, то вона упродовж останніх 15 років зросла у 40(!) разів.
Лікування – короткотермінове
Раніше стратегію боротьби з туберкульозом будували на тому, що регулярно проводили рентгенологічне обстеження всього населення. Хворих госпіталізовували й лікували. Однак нині диспансерне утримання хворих та рентгенологічне обстеження занадто обтяжливе для державного бюджету. Тому в Україні впроваджується рекомендована Всесвітньою організацією охорони здоров’я стратегія короткотермінового лікування під наглядом лікаря, так звана система DOTS.
Частина людей із групи ризику, а також діти проходять обов’язкове обстеження. Торік у Києві було обстежено близько 95 відсотків дітей.
Кашель? Йдіть до терапевта!
Якщо кашель у вас не припиняється упродовж 2-3 тижнів, варто звернутися до терапевта. Він проводить обстеження і за потреби направляє до фтизіатра. Якщо діагноз туберкульоз підтверджується, то 2 місяці хворого лікують у диспансері. Після цього він повертається додому і продовжує лікуватися амбулаторно. Хворий отримуватиме ліки 3 рази на тиждень у найближчій поліклініці, диспансері або в центрі товариства Червоного Хреста. Такий пацієнт може працювати, ходити до школи і нормально жити. Окрім регулярного вживання ліків, раз на два тижні пацієнти отримуватимуть набори основних продуктів харчування.
На жаль, в Україні ще залишається фтизіофобія, коли люди бояться обстеження на туберкульоз як вогню. Адже раніше ця хвороба вибивала хворого із активного життя на рік. Нині для більшості пацієнтів термін лікування туберкульозу знижено до 6 місяців. Якщо після двох місяців лабораторні дослідження засвідчать, що пацієнт не становить небезпеки для інших людей, то він продовжить лікування амбулаторно.