У дитинстві мені дуже подобався віршик про бегемота, який скаржився на своє життя, бо йому, не маючи жодних занять, щодня доводиться з’їдати три пуди харчів. Щоправда, живий бегемот у нашому зоопарку здивував, бо такого велетня бачила вперше (слонів тоді ще в Київському зоопарку не було), то ж він мав і їсти багато, і, напевно, щось особливе, незвичайне, а цей мирно, як корова, жував траву. Схожою ж тварина була більше на гладку свиню – така ж неповоротка та ще й у багнюці. Правда, коли велетень...