Убивцю догодуємо
Щільніше закутавшись у лахміття від пронизливого весняного вітру, Галина повільно наближалась до смітника. Гадала, надибає чогось їстівного для себе, а, може, одежину відкопає. Раптом в очі кинувся чималий поліетиленовий мішок, зовнішній вигляд якого віщував «золоті гори». Немов голодна вовчиця, кинулася до нього, аби конкуренти не відібрали, але за мить пролунав її божевільний крик. Перелякана жінка вже чимдалі тікала від цієї страшної знахідки....Наступного дня Оленка мала піти до школи....