Убивцю догодуємо
Щільніше закутавшись у лахміття від пронизливого весняного вітру, Галина повільно наближалась до смітника. Гадала, надибає чогось їстівного для себе, а, може, одежину відкопає. Раптом в очі кинувся чималий поліетиленовий мішок, зовнішній вигляд якого віщував «золоті гори». Немов голодна вовчиця, кинулася до нього, аби конкуренти не відібрали, але за мить пролунав її божевільний крик. Перелякана жінка вже чимдалі тікала від цієї страшної знахідки.
...Наступного дня Оленка мала піти до школи. Напередодні, після закінчення шкільних канікул, разом із мамою і сестричкою вона повернулася додому у Сквиру з Білої Церкви. Там постійно працював її татко. Втім, сісти за парту 10-річній дівчинці більше не судилося.
– Інформація про зникнення дитини надійшла до нашого відділу пізно увечері 14 березня, – розповідає начальник Сквирського районного відділу міліції ГУ МВС у Київській області В’ячеслав Ямборко. – Практично відразу наші співробітники почали виконувати спеціальні заходи, передбачені операцією «Розшук». На жаль, кілька безсонних ночей практичного результату не дали. Достовірно вдалося встановити тільки те, що в останнє того дня дівчинку бачили близько 17.30 біля центральної районної лікарні.
Після кількох днів безрезультатних пошуків, до яких було залучено весь особовий склад сквирської міліції, колег із сусідніх районів, спецпідрозділ «Беркут» та обласне ДАІ, правоохоронці вже почали сумніватися, чи вдасться знайти школярку живою і неушкодженою.
Оленка була слухняною дівчинкою і навряд чи змогла б десь податися без дозволу батьків. Того дня вона пішла до лікарні провідати однокласника. На зворотному шляху дівчинка зникла, здавалося, безслідно. Втім, через одинадцять днів ученицю 5-го класу Сквирської школи № 5 знайшли.
…45-річну мешканку міста Галину К. періодично відвідувати міське сміттєзвалище змусила безвихідь.
– Інколи там можна знайти потрібні речі, – пояснює вона. – Це ж не секрет, що за нинішніх часів хтось живе в злиднях, а хтось розкошує. Того дня, мене зацікавив великий пакунок, з якого виглядав доволі пристойний дитячий черевичок. Розгорнула я його, і такий жах мене охопив, що не пам’ятаю, як і додому добігла. Оговтавшись, згадала приклеєну листівку про розшук Оленки та чутки про її зникнення. Слава Богу, сусіди в міліцію зателефонували і ті швидко приїхали. Ледь пережила, коли довелося показувати місце страшної знахідки та спостерігати за роботою слідчих. Жаху такого в житті не відчувала. Дівчинку ту відразу й впізнали. Та й хто б то ще мав бути?
Уже при попередньому огляді у правоохоронців з’явилася версія про те, що Оленку зґвалтовано. Тому відразу почали розшуки осіб, які раніше відбули покарання за подібний злочин. «Сексуальних маніяків» у Сквирі було близько десятка, четверо з них, напевно, справді покаялися у колись скоєному, добровільно звернулися до райвідділу з проханням взяти всі необхідні зразки для проведення біологічної експертизи, аби забезпечити собі алібі. З-поміж інших увагу привернув 47-річний Анатолій Б., котрий вже кілька днів не з’являвся вдома. Його батьки пояснити зникнення сина не могли й навіть не здогадувалися, де він перебуває.
– До розшуку злочинця ми залучили й колег із сусідніх районів, – веде далі В’ячеслав Ямборко, – сподівалися, що з незнайомими людьми можливі свідки чи очевидці будуть відвертішими. Якої інформації тоді ми тільки не почули! «З’явився» в нас і серійний маніяк. Поповзли чутки, що нещодавно в Сквирі зникла жінка, яка пішла зустрічати з Києва доньку-студентку на автовокзал. Місцева дітвора зовсім принишкла, налякана батьківськими засторогами. Особливо обережно й насторожено почали позирати в бік тих, хто колись перебував за ґратами.
І, як з’ясувалося пізніше, недарма, адже підозри правоохоронців підтвердились. Установивши цілодобове спостереження за будинком Анатолія Б., співробітники міліції затримали його через три дні. Ніякого опору він не чинив, лиш обмовився приречено: «Я так і знав». Одразу стало відомо, що вбивця повернувся додому, аби зібрати речі й утекти з містечка, і таким чином уникнути покарання. На першому ж допиті зізнався у скоєному і показав усе докладно на слідчому експерименті.
Містечко полегшено зітхнуло – вбивцю спіймали. Втім, розголосу набуло інше – як вовка не годуй, а він на ліс дивиться – згадали події майже двадцятирічної давності. Тоді Анатолія Б. за зґвалтування 12-річної однокласниці сина засудили на 12 років позбавлення волі. Через одинадцять з половиною років його випустили. Кажуть, за колючим дротом працював добре. Відтоді про нього наче всі й забули. З дружиною розлучився, та й справді з таким жити страшно, і двох діток та виховувала сама. Сусіди розповідають, що після звільнення Анатолій ніде не працював – перебивався тимчасовими заробітками, мав якийсь прибуток від підсобного господарства, а ще вудив рибу у ставку. Був чоловіком мовчазним, трохи насупленим. Утім, ніхто його ніколи не бачив напідпитку.
Як з’ясувало попереднє слідство, того дня Анатолій Б. зустрів Оленку біля лікарні, коли та саме поверталася додому після відвідин однокласника. Запропонував підвезти на велосипеді. Вірогідніше за все, дівча знало дядька в обличчя, тому й погодилося. Правоохоронці стверджують, що, можливо, таки пообіцяв малечі чогось смачного, адже повіз дівчинку в зовсім інший бік – до цвинтаря. Там все й сталося. Дитяче намагання чинити опір набагато сильніший фізично чоловік переборов одразу. Крик від болю вгамував, затиснувши рот. Від того дівчинка й померла – задушилась. Потім смерком, натягнувши мішок на вже мертве тіло, відвіз на смітник, розташований за півтора кілометра від цвинтаря. Гадав, пізніше закопає. Кілька разів наступного дня ходив туди з лопатою, та кожного разу хтось відлякував.
Важко однозначно стверджувати, чи можна було запобігти тому, що сталося. Можна говорити про певну недбалість батьків – відпустили дівчинку одну в місто. Але ж Сквира – не величезний мегаполіс і, напевне, нічого страшного в цьому ніхто з місцевих мешканців не вбачав.
Злочинець перебуває в ізоляторі тимчасового утримання Сквирського райвідділу, очікуючи завершення численних експертиз. Кажуть, що відтепер усе життя він проведе за ґратами. Що ж, українське суспільство годуватиме ще одного нелюда.