Олександр Прогнімак: "Життя без програшу"
Олександр Прогнімак – депутат Київради, голова постійної комісії з питань культури, інформаційної політики, начальник управління охорони навколишнього природного середовища. Але «Вечірку» він зацікавив не як політик, а як звичайна людина, яка пройшла Афганістан, має захоплення і неординарні думки. Жива розмова з паном Олександром дала і нам багату їжу для роздумів.
– Чим для вас став Афган?
– Передусім школою життя, вихованням особистості та характеру. Цей період призвів до переоцінки цінностей. Після Афгану головним фактором для мене стала людина і взаємостосунки з нею, адже на війні бачиш багато з того, чого у мирному житті не зустріти. Там вона живе у стані постійного стресу. Два роки я воював в Афганістані, живучи на адреналіні на найвищому рівні.
– Тим не менш, адреналін є і у вашому сьогоднішньому житті? У чому саме?
– Тоді, коли не встигаю зробити заплановані справи. Я – трудоголик, а для трудоголика головне – встигнути зробити усе, тоді в нього адреналін не виділяється.
– Тож, аби встигнути, мабуть, мало спите?
– Кількість і час сну в мене змінювалися упродовж життя. Зазвичай мені потрібно для сну дев’ять годин. На війні спав значно менше. Зараз, коли я у стані «осяяння», то можу спати 3-4 години на добу. У відпустці сплю 8,5 години.
– Чим зазвичай заповнюєте відпустку?
– Намагаюся нічого не робити, аби відпочити від тяжкого ритму попередньої роботи. Висипатися, плавати, фізично навантажуватись і ні про що не думати. Тижня мені вистачає, аби повернутися до природного стану нормальної людини. Відпочивати намагаюся кілька разів на рік короткими періодами, бо наш організм – це біохімічна фабрика, яку не можна перебудовувати нескінченно. В який період року відпочивати – значення немає, головне, щоб до початку відпустки усі справи були в порядку.
– Мені подобається тема адреналіну в нашій розмові. Ми знаємо, що ви колекціонуєте книжки. Який адреналін отримуєте від них?
– Книжок у мене багато і від багатьох отримую адреналін у момент їх придбання і вивчення тієї інформації, яка цікавить мене понад усе. Таких напрямів багато. Скажімо, цікавить історія козацтва. І коли торкаєшся першоджерел, дізнаєшся багато цікавого. Усіх цікавить таємниця знання, втрачене з часом, загадкове. У мене є карти для ворожіння царя Соломона. Маю багато книжок з магії – від середньовічного Парацельса до Блавацької. Чимало літератури з історії масонства. У шкільний період збирав фантастику, потім – класику, авангард, старовинні книжки. Загалом у мене близько 10 тисяч томів, старовинних – майже три тисячі.
– Останнім часом люди стали менше читати книжок, від чого чимало втрачають. Що, на ваш погляд, дає таке читання?
– Надходить той самий адреналін, розвивається інтелект людини, розширюється світогляд. Тим, хто не читає книжок, у майбутньому буде складніше жити, їм не вистачатиме широти світогляду, знань, можливості моделювати ситуацію.
– Чи не пробували ви по-соломоновськи провістити свою долю?
– Ні. Що менше ворожиш, то краще, адже доля накреслена достатньо чітко. В людини є свобода вибору, але не така сильна, як їй того хотілося б. Тому ворожіння розмиває майбутнє людини – усе добре, що в неї може бути, вона може прогадати.
– Ще одне ваше хобі – картини. Розкажіть про це, будь ласка.
– Мої захоплення – книжки, старовинні мапи та ікони. Щодо картин, то мене цікавить лише сучасний живопис, який йде в ногу з часом. Гадаю, згодом це захоплення перетвориться на улюблене. Я добудовую картинну галерею в центрі культури на вулиці Хоревій. До кінця року вона буде готова.
– Чи вдалося хоча б в одній старовинній мапі зробити географічне відкриття?
– Мої відкриття більше історичні. Мені потрапила мапа, яку намалював і видрукував син Бориса Годунова.
– Якій їжі надаєте перевагу?
– М’ясу. Хоча із задоволенням вживаю японську їжу, фрукти, овочі. І все ж традиційні продукти – українські. М’ясо, сало.
– Самі готувати вмієте?
– Я належу до тих людей, які однаково добре виконують будь-яку роботу. На приготування їжі в мене просто бракує часу.
– Якби на званій вечірці запрошували до танцю даму, на який танок ви її запросите із більшим задоволенням?
– На повільний. Думаю, танок – це не просто певні па. Це як відносини. Не можна мовчки танцювати, з партнером треба розмовляти, це повинна бути гра. Адже жінка любить вухами.
– Чи допомагають вам поради дружини вибирати одяг?
– Ні, я ж голова комісії з питань культури, тому зобов’язаний розбиратися в усьому, зокрема, у моді, в одязі, у взутті. І я в цьому розбираюсь. Тому найбільша нагорода для мене, коли з дружиною йду до магазину і допомагаю їй вибрати одяг.
– Як ставитеся до сучасної моди?
– До моди ставлюсь нормально, вітаю усе, що подобається молоді. Із задоволенням ношу шорти, але віддаю перевагу діловому стилю із спортивним відтінком. На жаль, як чиновнику мені доводиться одягати краватку.
– Чи маєте якусь мрію?
– Моя мрія – змінити світогляд нашої країни або хоча б столиці. Але я розумію, що це неможливо зробити на державному рівні. Найкраще це виходить у окремих людей, які ставлять собі за мету змінити громадську думку і здатні виділити на це певні кошти. Тому державі потрібно прийняти ряд законів і, перш за все, про меценатство.
– Чи бувають випадки, коли вам нелегко спілкуватися з людиною? Бувають поразки у таких спілкуваннях?
– Звичайно, бувають, тоді, коли людина не розуміє навколишніх процесів і нам доводиться спілкуватися кожному на своєму рівні. І коли ці рівні не збігаються, буває нелегко. Буває, що така особа перебуває на ключовій посаді і доводиться її переконувати. Тому набираюся терпіння і доводжу свою точку зору. Як правило, мені це вдається за рахунок дару переконання, який в мене від народження. Щодо поразок, то я ніколи не програю. Але не тому, що не завжди виграю. А тому, що коли мені щось не вдається, я роблю крок у бік і підхожу до цієї проблеми з іншої сторони. Будь-яка проблема розв’язується, тільки не одразу, а через певний час.
– Ви стали кадровим військовим. Мріяли про це у дитинстві? Яке найяскравіше враження винесли з нього?
– Стати військовим не мріяв, це гра долі. А найбільше пам’ятаю читання книжок вночі під ковдрою з трирічного віку. Читав усе, що можна, прочитав усю бібліотеку, до якої ходив.
– Як вам вдається переключатися?
– Мій спосіб – я зібрав навколо себе команду з осіб із найкращими людськими якостями. Спілкування з цими людьми допомагає переключитися, зняти стрес.
– Гумор допомагає?
– Без гумору взагалі не можна вижити, на ньому тримаємось. Він допомагає не лише перебудуватись, а й на роботі, при вирішенні серйозних державних питань. Гумор – сильна зброя, якщо вміти нею користуватися.