8 травня 2007 року, вiвторок №73 (17975) останнiй номер RSS
Головна МІСТО ВЛАДА ПАМ’ЯТЬ СПОРТ ДАТА КУЛЬТУРА

 ПАМ’ЯТЬ
08.05.2007

Не здається недугам і рокам


Проводжаючи до лав Червоної Армії 1940 року молодого слюсаря Івана Сіренка його товариші по бригаді на заводі «Червоний екскаватор», бажали швидше повернутися до рідного Києва і свого робочого місця. Бо хіба могли вони знати, що не встигне молодий солдат освоїти ази військової служби, як доведеться йому зустрітися віч на віч не з уявним, а зі справжнім смертельним ворогом.

Уже в першому своєму бою під селом Зехновим  у Литві червоноармієць Сіренко не розгубився і виявив не лише мужність, а й неабиякі організаторські здібності. Очолив опір фашистському авіадесанту, а його товариші разом з місцевими жителями тим часом встигли вивезти боєприпаси із палаючого аеродрому. Цим самим врятували від загибелі й село, і його мешканців. Вдячні зехновці уже після війни присвоїли Іванові Федоровичу звання почесного мешканця свого села.
Не випускав зброї зі своїх рук солдат Іван Сіренко аж до Дня Перемоги. Воював чесно, самовіддано боронячи від ворога рідну землю, за що й має ордени «Червоної зірки», «Вітчизняної війни» І і ІІ ступеня та медалі «За бойові заслуги», «За відвагу», інші – всього понад три десятки. А ще носить з тих пір у своєму тілі шматок металу, який, зрозуміло, не додає чоловікові сил і здоров’я. Але попри тяжке поранення Іван Федорович всі післявоєнні роки жив і працював так, ніби хотів це зробити й за своїх загиблих бойових побратимів. Отримав професію авіаційного техніка, працював на авіазаводі, а пізніше, здобувши вищу педагогічну освіту, уже сам учив майбутніх робітників у мережі профтехосвіти та допомагав тим із них, хто оступився, у відділі в справах неповнолітніх у МВС України.
Уже й вийшовши на заслужений відпочинок полковником внутрішніх військ Іван Сіренко, не всидів удома і запропонував свої послуги редакції столичної «Вечірки», де саме створювалася громадська приймальня. Величезний досвід і вміння спілкуватися з людьми, уважно вислуховувати їх прислужився тут Іванові Федоровичу сповна. Усі двадцять п’ять років, скільки діяла приймальня, Сіренко був незмінним її завідувачем. Йому вдалося створити дружний і працездатний колектив, основу якого склали колишні фронтовики. Можливо, саме тому, що працювали у приймальні небайдужі, доброзичливі й чуйні люди, адресу цього підрозділу – Червоноармійська, 40, кияни знали краще, ніж ту, де розташовувалася сама редакція. Багатьом незаслужено скривдженим, ображеним, а то й просто забутим допомогли ці немолоді люди. А скільки публікацій у «Вечірньому Києві» саме за матеріалами громадської приймальні вийшло, нині й підрахувати важко.
 І хоч вік та поранення даються взнаки, ветеран Сіренко намагається й далі бути корисним людям і суспільству, не  старіти душею і не здаватися недугам і рокам. Перу Івана Федоровича належить кілька книг воєнних спогадів – «На крилах Вітчизни», «Коли борешся, живеш», інші, що розповідають молоді про історію їх дідів і прадідів, вчать любити свою землю.
Колектив «Вечірнього Києва» щиро вітає свого колишнього колегу зі світлим святом – Днем Перемоги. Бажаємо Вам, дорогий наш ветеране, здоров’я, щастя, оптимізму та мужності на довгі-довгі роки. Спасибі Вам за ратний і трудовий подвиг! 

Ольга Григорівна Стоян


08.05.2007   У списках не значаться....


08.05.2007   Строчить – та не кулемет.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.