23 лютого 2007 року, п'ятниця №33 (17935) останнiй номер RSS
Головна АКЦЕНТИ ДНЯ ХРОНІКА ДНЯ РОЗСЛІДУЄ "ВЕЧІРКА" ПРО ЦЕ ПИШУТЬ НАГОДА СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 РОЗСЛІДУЄ "ВЕЧІРКА"
23.02.2007

Києво-Печерський заповідник руйнується швидше, ніж відновлюється


У кабінеті генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергія Кролевця поміж книжок, ділових паперів – кілька камінців із прадавніх наших храмів-святинь,  які перебувають під охороною ЮНЕСКО.

Ті камінці, як і великі камені, брили, карнизи, що відвалюються, падають на землю, – свідки сумних подій, що відбуваються в національній святині українського народу. Заповідник безупинно руйнується.

Задзвонили
б дзвіниці
в усі дзвони…
– Уже найближчими роками  можемо втратити Києво-Печерський заповідник як цілісний архітектурний комплекс, – із болем говорить Сергій Кролевець. – Заповідник руйнується швидше, ніж реставрується.
Якось камені посипалися на голову одному з екскурсантів, коли той зайшов на оглядовий майданчик заповідника. Пролилася кров. Чоловіка  відвезли до лікарні.
Відтоді, вже два роки, цей оглядовий майданчик ХIХ століття закрито для туристів. На об’єктах-пам’ятках і на самій території постійно тривають руйнівні процеси. У травні 2005 року, як, очевидно, пам’ятають кияни, у Ближніх печерах сталася велика аварія: вивалився ґрунт поблизу церкви святого Антонія (XI-XII). Подібної аварії не зафіксовано за всю історію спостережень.
Фінансової допомоги тоді заповідник ні від кого не отримав, ліквідовував аварію власними силами.
Додам від себе: торік, влітку, новообраний мер столиці Леонід Черновецький, коли дізнався про біду в Ближніх печерах, виділив на ліквідацію аварії 300 тисяч гривень.
Нагадаємо: рішенням Київради 2003 року Національний Києво-Печерський заповідник було передано в управління тодішнього Міністерства культури і мистецтв. Ним має опікуватися Державна служба охорони культурної спадщини, що діє при Мінкультури і яку очолює Микола Кучерук. Уже три роки заповідник фінансується з державного бюджету. Але пам’ятки, які перебувають на його балансі,  є власністю територіальної громади Києва.
За участю голови Держслужби охорони культурної спадщини М.Кучерука, гендиректора заповідника С.Кролевця і директора інституту «УкрНДІпроектреставрація» А.Антонюка ще 2005 року схвалено програму першочергових протиаварійних та ремонтних робіт на об’єктах заповідника. На державному рівні визначено вісім найвизначніших об’єктів,  що перебувають в аварійному стані і які треба  негайно реставрувати.
«Унікальний архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври включено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Відповідальність за неухильне дотримання всіх міжнародних норм щодо збереження заповідника цілком покладено на Українську державу як члена ООН, – читаю в преамбулі до тієї програми. – За останні чотирнадцять років фінансування ремонтно-реставраційних робіт у середньому зменшилося майже в чотири  рази – порівняно з 8-9 мільйонами гривень у 1980-х роках (карбованці подано в еквіваленті до гривні) і з 0,3 – 3,2 мільйона гривень у 1994 – 2004 роках».
У програмі серед об’єктів, які  волають «SOS», – Троїцька надбрамна церква XII століття, де відбувається сильне розтріскування ґрунту, лущення фарбового шару, замокання стін, відпадає штукатурка фасаду. І – Трапезна церква Трапезної палати XIX століття, де критичний стан карнизу, покрівлі над карнизами, цокольної частини. Причини: замокання від атмосферних опадів та перезволоження ґрунту, погана система водовідведення.
Заповідник має і свою програму ремонтно-реставраційних робіт на 2006-2010 роки. Але про ті темпи відновлення святинь боляче говорити й писати.
– Уже два роки, по суті, роботи не ведуться, – розповідають гендиректор Сергій Кролевець і його заступник з ремонтно-реставраційних робіт Микола Тимощук. – Торік виділили заповіднику 1,5 мільйона гривень на ремонт, ці гроші запланували надати нам у  IV  кварталі. Виділили 500 тисяч, а 26 грудня – ще стільки ж. Але 26 грудня вже ніхто не приймав грошей від підрядників. А решту, півмільйона, і зовсім не виплатили.
А в 2004-му запланували нам 3,7 мільйона. Але 880 тисяч так і не додало Мінкультури і туризму. У 2005-му фінансували мізер – 80 тисяч, щоправда розрахувалися за борги попереднього року. Що ж обіцяють у 2007-му? Лише – 881 тисячу гривень.
– Але ж Києво-Печерський заповідник – велике музейне містечко, – наголошує пан Кролевець. – Це 144 будівлі та споруди, 120 пам’яток – на 25 гектарах. Щоб утримувати цей об’єкт у нормальному стані, щорічно лише на поточний ремонт треба виділяти від 5 до 10 мільйонів гривень.
А насправді ж десятки років кошти виділяються по краплині, та й то з великими перебоями. На ті копійчані гроші розпочали ремонт, розкрили кілька об’єктів: де вікна зняли, де дах розпочали ремонтувати, де опалення відключили… І то – ще гірше, краще б не чіпали. Бо на подальші роботи грошей нема. От і стоять напіврозкриті об’єкти-пам’ятки під снігами та дощами.
За словами керівників заповідника, з’являються нові обвали у Ближніх печерах. Потребує невідкладного ремонту й відбудований нещодавно Успенський собор, обвалюється дзвіниця...
Про невтішну долю заповідника Сергій Кролевець 2005 року доповідав на Національній раді з питань культури та духовності, що діє при Президенті України. Але відчутних змін не сталося.
І що не день – то загрозливішою стає ситуація у цих святих для українців місцях, звідки в часи Київської Русі й освіта пішла на всю Східну Європу, і малярство, й книгодрукування…  Такі видатні споруди  нашого зодчества та історії, що вистояли майже тисячу років, тепер втрачають свій первинний лик. І це, на жаль, уже тенденція. Пригадую, як  бив на сполох ще в 1980-х  роках великий історик,  уже світлої пам’яті Михайло Брайчевський: «Найбільша небезпека, що нависла над Печерським заповідником і протягом  кількох десятиліть тяжіє над ним, пов’язана з проблемами підземного господарства. Ця проблема аж ніяк не є самодостатньою. Вона цілком реальна, ставить нас перед загрозою руйнувань і тотальної загибелі унікального архітектурно-мистецького  комплексу. Специфічна проблема заповідника пов’язана із численними порожнечами як  природного, так і штучного походження: вибоїнами, печерами, підземними ходами.  Водночас таємні порожнечі раз у раз нагадують про себе. Так, 1985 року провалився ґрунт у самому центрі верхньої Лаври –  між руїнами Успенського собору, Трапезною палатою,  палацом  митрополита, Великою дзвіницею». Стаття називалася «Нічого не змінилося».
Наближається весна. І страшно навіть подумати, що знову  чекає на заповідник, коли розтане сніг,  піднімуться ґрунтові води.

Кому болять скарби?
Колектив заповідника торік  неприємно вразило   повідомлення про те, що Київрада 28 вересня ухвалила  рішення за  №25/82: Успенській Києво-Печерській лаврі, чоловічому монастиреві Української православної церкви Московського патріархату передати корпуси №№ 54, 55, 58.
Адже тут діє унікальна наукова бібліотека, що налічує понад 15 тисяч цінних книжок. У цих приміщеннях – 160 працівників. Куди ж їх відселити?
 Пан Кролевець наполягає, що депутат Володимир Дейнега, голова  комісії Київради з питань  власності, виступаючи на сесії, подав недостовірну інформацію про те, що заповідник нібито  здає свої приміщення, зокрема корпуси 17, 30, 33, 57, комерційним структурам.  Мовляв, якщо так, то краще передати їх монастиреві. Насправді ж у цих корпусах, як стверджує генеральний директор, – у №17-му  – Академія  керівних працівників Міністерства культури й туризму. У 30-му – майстерні Національної спілки художників, у 57-му – управління протизсувних робіт. А 33-й корпус займає монастир. «А по-друге, – наголошує пан Кролевець, – Володимир Дейнега, який був  депутатом Київради і  минулого скликання, знає, що приміщення  заповідника передавалися і раніше згідно з рішеннями Київради».
Я зустрілася і з  паном Дейнегою, аби  почути його думку з приводу порушених питань.
– Це – власність Києва, а не заповідника, – розпочав розмову Володимир Петрович. – Перш ніж передавати корпуси монастиреві, направляли до заповідника комісію, яка перевірила стан справ. Виявили в корпусах і склади, й майстерні. Треба приміщення краще використовувати.
– А куди ж відселяти отих 160 працівників, наукові відділи, інженерно-технічний персонал?
– Нехай ущільнюються!
Заповідник має у своєму розпорядженні 12 тисяч квадратних метрів площі. А приміщення треба ремонтувати. Бо такий стан… Хоч це – не вина заповідника… Проблема держави.
Нам надали матеріали тих перевірок. Ось один із них.
ДОВІДКА №104 від 15.08.06 р. про обстеження нежилої будівлі за адресою: вул. Січневого Повстання, 25, к.55.
На виконання доручення заступника начальника Головного управління комунальної власності м. Києва Копила О.Г. від 02.08.2006 р. №13069.
За вказаною адресою  розташована триповерхова будівля загальною площею 714,0 кв.м., що перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва відповідно до наказу «Про закріплення основних фондів комунальної власності» від 22.10.1998 р. №95 і перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Міністерства культури України на праві оперативного управління згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 р. № 83-р та рішення Київради від 28.02.2002 р. №232/392.
Відповідно до рішення Київради від 29.04.2004 р. №223/1433 підвальні приміщення площею 125,0 кв.м передано в безоплатне користування (позичку) Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі (чоловічому монастирю). У відремонтованих підвальних приміщеннях будинку розташовано керамічну майстерню монастиря. З двору до  підвальних приміщень будинку добудовано цегляну прибудову без відповідного рішення та дозволу власника будинку (будинок – пам’ятка архітектури).
Решту будинку, а саме приміщення першого та другого поверхів площею 589,0 кв.м., займає Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник Міністерства культури України для розміщення службових приміщень, бібліотеки з книгосховищем та інженерної лабораторії. Приміщення заповідника захаращені, використовуються не- ефективно та  не в повному обсязі, потребують ремонту.
Крім того, на другому поверсі зазначеного будинку дві кімнати загальною площею 38,0 кв.м без згоди власника та балансоутримувача будинку займає фірма «Атлант-1». Під час перевірки – 7.08.2006 р. у зазначених приміщеннях  перебувало троє чоловік, один з яких представився як директор фірми Олексій Чуйко, на прохання представити установчі документи та свідоцтво фірми була відповідь, що документи – в архіві. У кімнатах, крім робочих столів, на яких стояли комп’ютери та офісне приладдя, розміщувались запаковані в коробки комп’ютери, оргтехніка та інше комп’ютерне обладнання, частину якого  через  велике скупчення винесли в коридор, що не відповідає санітарно-технічним нормам з  використання приміщень, де працюють люди, та нормам пожежної безпеки.
Начальник відділу Л.Маріна
Головний спеціаліст Н.Сокол.

Ситуація справді непроста. Монастир також розмістив майстерню в корпусі №55. Тут же – і бібліотека заповідника, й інженерна лабораторія.
 Ситуацію щодо фірми «Атлант-1» я попросила пояснити заступника гендиректора Миколу Тимощука.
– Заповідник із цією фірмою судився наприкінці 1990-х років, –  розповів він. – Але суд визнав право цієї фірми розміщуватися в заповіднику, адже її поселили сюди з відома тодішнього Головного управління культури КМДА.
Заступник гендиректора пояснив і ситуацію  щодо 12 тисяч квадратних метрів площі, яку займає заповідник. Сюди, звичайно ж, зараховується і площа Великої дзвіниці, куди нікого не підселиш. І площа Онуфріївської вежі, яка перебуває  на реставрації, і вежа Кушника, й вежа годинникова, які законсервовано. І підвали входять до цього метражу, і погріб…
Керівництво заповідника покладає великі сподівання на міністра культури і туризму Юрія Богуцького, котрий знову повернувся на цю посаду, на його виваженість і допомогу.
Напевно ж, і Київрада не буде осторонь. І – близькі сусіди києво-печерських святинь – перші особи нашої держави. Ми ж у відповіді за ці  скарби перед історією і Всевишнім.

Ольга Григорівна Сущенко




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.