Ігор ШУМАК: “Почуття помсти мені незнайоме”
Ми писали торік про київського підприємця Ігоря Шумака, у господарській діяльності якого досудове слідство СБУ складу злочину не виявило. А отже, відмовило в порушенні кримінальної справи.
Проте в Печерському районному суді вирішили по-іншому. Тамтешня суддя в багатосторінковій ухвалі зазначила: Ігор Шумак порушив низку статей… торговельного кодексу Японії. За це він має відбути покарання за ґратами. Сім довгих років. З конфіскацією особистого майна.
З таким вироком голова правління ВАТ “Науково-дослідний інститут склопластиків і волокна” не погодився. Звернувся до Апеляційного суду Києва. На обнадійливе рішення в Лук’янівському слідчому ізоляторі чекав майже півроку. І не намарно. Суддя з апеляційного скасувала ухвалу колеги з Печерського. Справу відправила на дослідування до столичної прокуратури, а пана Шумака відпустили на волю, до своєї родини. Згодом Ігор Володимирович завітав до редакції, аби розповісти про тюремні поневіряння.
– Після оголошення вироку в Печерському райсуді потрапив до ізолятора тимчасового утримання, що на вулиці Глибочицькій, – каже підприємець. – У камері без вікон на дерев’яних нарах провів три доби. Годували якоюсь гидотою раз на день.
Їдучи до Лук’янівського СІЗО, гадав, що там буде значно гірше. Проте, на щастя, помилився.
У СІЗО працює бібліотека, тож замовляв економічну літературу, постійно читав.
– Ігорю Володимировичу, читаючи спеціальні книги, треба розуміти, ви вірили, що незабаром усе ж вийдете на волю, а не подастесь у семирічну подорож по в’язницях?
– Так, був переконаний, що рано чи пізно в моїй сфальшованій справі буде поставлено правдиву крапку. Тому не переписував автомобіль, квартиру на інших людей. Як-то кажуть, не ховав кінці у воду. Мені постійно дорікали, що неправильно чиню. У нашій державі від суддівського свавілля, що нині широко практикується, не зайве підстрахуватися. Але я відкидав будь-які поради. Бо знаю: закону не порушував.
– І все ж із уст судді пролунало: 7 років позбавлення волі! Що відчували тієї миті?
– Зачитане сприйняв надто спокійно. І в душі пожалів суддю. Ще доволі молода жінка й так ганебно фактично розпочинає кар’єру. Вона сама матір. Але за певний гонорар засуджуючи невинну людину, відбирає батька в інших дітей. Мені її по-людському жаль.
– А почуття помсти вам знайоме?
– Як людина віруюча скажу: Бог їй суддя! Але знаю точно, що протизаконне рішення, виведене суддівською рукою, так просто цій жінці не минеться.
– Пане Ігорю, ви переконані, що суддю купили?
– Стосовно мене справу сфальсифіковано. Не без конкретної проплати. Це доводять свідчення одного з японських директорів. На адвокатські послуги представники Країни Вранішнього Сонця витратили майже півмільйона доларів.
– А як же тоді звичайні людські риси, як-от, приміром, совість, порядність?
– Про це навіть не варто й згадувати. Як на мене, нині треба зробити так, аби за сфальсифіковане звинувачення суддя ніс конкретне покарання. А не продовжував довічно вершити людські долі. Інакше в нас скоро все населення опиниться за тюремними ґратами. Хоча, безперечно, серед українських суддів зустрічається чимало чесних і порядних професіоналів, для яких закон над усе.
Перебуваючи в СІЗО, збагнув: туди дуже легко потрапити, а от вийти звідти надто складно. Чому? Спрацьовує ганебна система. Суддя не квапиться, так би мовити, псувати стосунки з органами, що здійснюють досудове слідство. Замовник тим віддячив. Ясна річ, щось та перепаде й судді. Тому невинну людину сміливо називають злочинцем. В Апеляційному суді, якщо громадськість вчасно не проінформовано, вирок підтвердять. А далі – прямий шлях до в’язниці. От тільки за що?
– Після того, що з вами трапилося, ставлення до японців змінилося? Напевно, з ними вже ніколи не співпрацюватимете?
– У Японії мешкав шість років. Там закінчив аспірантуру, працював у місцевій фірмі. Спочатку виконував обов’язки перекладача, потім – начальника відділу. Згодом став членом ради директорів компанії. Пропонували залишитися й надалі. Одначе із сім’єю повернувся до Києва. Тут, скориставшись закордонними зв’язками, розробили нову перспективну технологію з виготовлення базальтового волокна (це – тепло- і звукоізоляція, енергозбереження, сучасні технології для ракет). За три мільйони доларів японських інвестицій. До речі, на подібну операцію американці та німці витратили відповідно 80 і 40 мільйонів доларів. Причому марно… І от усе виробництво представники Японії вирішили прибрати до своїх рук… Не відаючи цього, вважав їх людьми порядними. Виходить, помилився. Не врахував їхні специфічні принципи менеджменту. Спочатку призначають місцевого управлінця. Той налагоджує виробництво, досягає успіху, а потім його, немов одпрацьований матеріал, прибирають. Далі працює повністю підконтрольна людина. Приміром, тепер підприємством із виготовлення базальтового волокна керує японець із середньою освітою.
Певна річ, серед японців зустрічаються різні люди. У цьому випадку мені з ними не пощастило. Але ніколи не казатиму “ніколи”. Просто буду обережнішим, виважуватиму кожне слово і, звичайно, більше довірятиму паперам. Бо ж до цього в нас було чимало усних домовленостей. Саме вони й зіграли зі мною злий жарт. Я просто дав себе обдурити…
ДО РЕЧІ
Як сказав у телефонній розмові колишній суддя Апеляційного суду Києва, а нині адвокат Юрій Василенко, зараз справа Ігоря Шумака – у столичній прокуратурі. Складу злочину в ній і вдень з вогнем не знайдеш. Проте, на думку адвоката, колишні японські партнери робитимуть усе можливе, аби киянина повернути за ґрати. А з суддями, за словами пана Василенка, у нас біда. Серед них чимало таких, котрі на підсудних чинять тиск. А от притягнути суддю до карної відповідальності за допущену помилку під час судового слідства, сфальшоване рішення в сучасній Україні, на жаль, неможливо.