До родини на картини

Скільки й чого має бути у  споживчому  кошику  середньостатистичного українця,  визначають за нього в державних установах. А от чим наповнені 110 років для однієї сім’ї?

Є цілий місяць, аж до 18 березня, щоб дізнатися про це докладно в Національному художньому музеї України на виставці “Три покоління”. Там можна побачити образотворче надбання старійшини роду художників Олександра Сиротенка (1897-1975), його доньки Надії Сиротенко (1920-2005), зятя Олександра Вовка (1922-2004) та онука Сергія Вовка, року народження 1958-го. Не обов’язково рахувати їхні картини, виставлені для показу. Їх в експозиції понад 150. Біля  кожної глядач зупиниться, може, й по кілька разів, обходячи зали знову і знову. А додому понесе в уяві ті полотна, які обрала саме його душа. Без будь-яких мудрих підказок мистецтвознавців. І роздивлятиметься у спогадах ще і ще. Я забрала “свої”: “Відпочинок” (1927), “Дівчина, яка виходить з води” (1930), “Вид на Гончарку” (1939) і “Явори” (1956) Олександра Сиротенка; “Яблука на травичці” (1955), “Первоцвіт” (1950) та “Чорнобривці” (1956)  Надії Сиротенко. І чекаю, що ось-ось визирне з-за хмар сонце, освітить “Після дощу. Селянський двір у Григорівці” (1951), висушить пір’я  змоклим курям і заграє веселкою в калюжах. А дитя у льолі на другій картині  Олександра Вовка, навпаки, сховане від сонця “У затінку” (1959),  підніме голівку й усміхнеться… Картина ж “Нічне” (2000) Сергія Вовка взагалі заворожує: таїною опівнічних дум пастуха і білого та вороного коней біля вогнища…
Уродженця села Ворожби на Сумщині  Олександра Сиротенка, ще коли він був зовсім малим хлоп’ям, довело до плачу небо: бо  красиві птахи в польоті, яких він почав малювати уперше, втекли від нього, заховавшись за білими хмарами. Його вражали й земні дива: “З дитинства я розглядав загадкові образи селян, їхній труд, їхній побут; я бачив, як вони боготворять землю, як бережно тримають у руках колоски. Вони виміряли їхню довжину, пробували на твердість, вгадуючи вагу. Вони боялися зірвати два колоски, якшо можна було обійтись одним”.
Його вчителем був геніальний Федір Кричевський. Він сам став відомим художником і визнаним педагогом: багато років викладав на кафедрі малюнка й живопису Київського художнього інституту. 1922 року відбулася перша персональна виставка малюнків та етюдів Олександра Сиротенка. Цього ж року народився в Києві його майбутній зять Олександр Вовк – у сім’ї столяра-червонодеревця. 1936 року акварель “Дніпро” чотирнадцятирічного Сашка Вовка експонувалася на всесвітній виставці дитячого малюнка в Нью-Йорку. А через рік репресували його батьків, і хлопчина потрапив не до Київської художньої школи, куди вступив, успішно склавши іспити, а до спецбудинку для дітей “ворогів народу” в м. Сталіно  (нині Донецьк)…
Щоб якнайповніше представити живописний родовід Сиротенків-Вовків, зібрали картини і з приватних колекцій, і з тісних сховищ Національного художнього музею. Ненав’язлива думка підказує: народу цікаво передивитися усе, на що ті музейні сховища багаті. Давно пора по черзі діставати запасники й показувати в залах музею. Так як здавна перед великими  празниками виносили на сонце провітрювати, а заодно й переглядати,  родинні скарби із  скринь…