21 лютого 2007 року, середа №31 (17933) останнiй номер RSS
Головна АКЦЕНТИ ДНЯ ПОДРОБИЦІ ОКРЕМА РЕАЛЬНІСТЬ ПРО ЦЕ ГОВОРЯТЬ ТАК І ЖИВЕМО СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 ТАК І ЖИВЕМО
21.02.2007

Барачна драма в інтер’єрі чиновної байдужості


Усі ми – діти своєї держави, проте любить вона нас чомусь неоднаково: когось – наче матінка рідна,  іншого – як мачуха грізна.

Євдокії Яківні Паращенюк не поталанило. Звісно, не з доброї волі. Хоч вона чесно та справедливо служила на благо Батьківщини, і в лиху чорнобильську годину стала ліквідатором аварії на ЧАЕС – має безстрокове посвідчення першої категорії.

У кімнаті – як у льосі
Мешкає ця жінка у десятиметровій кімнатці у комуналці, що на вулиці Вернадського, 10, упродовж 25 років, відколи заміж вийшла. Тут колись проживали її мати, чоловік, донька Сніжана – хоч і тісно було, але дружно жили. Незчулася, як донька підросла: заміж вийшла, незабаром і онук Андрійко з’явився на світ. Втім, Сніжана невдовзі розлучилася і знову вийшла заміж, подалася за милим з Києва. Андрійка ж залишила матері.
Для Євдокії Яківни він став синочком – лагідним, добрим, чуйним. Але дуже хворобливим (астматик від  народження). Поки маленьким був, брала його з собою на роботу (працювала провідницею на залізниці). І на море щоліта возила. Та недугу не вдалося побороти. Андрій став інвалідом II групи.
Торік йому виповнилося 22 роки. Андрій успішно закінчив університет “Україна” і тепер шукає роботу за фахом, щоб допомагати мамі – так він називає бабусю Євдокію. Але життя у кімнаті, яка більше схожа на погріб, ніж на помешкання, дається взнаки. Мало не щотижня Євдокія Яківна викликає швидку допомогу. Лікарі сердяться, адже хвороба прогресує через несприятливі житлові умови. З цим погоджується і санітарноепідеміологічна служба Святошинського району Києва (лікар В.А.Петрова), а також відділ УЖКГ Святошинської РДА (начальник В.В.Гуменний), жек-813 (заступник начальника Т.В.Знаменська, інженер В.І.Бокова, майстер Т.Й.Прима), депутат Святошинської райради А.М.Семенюк. Усі вони підписали акт обстеження квартири №7 на вулиці Вернадського, 10.
Ось, зокрема, що у ньому зазначено: “Підлога квартири №7 після аварійної ситуації в непридатному для проживання стані. Інженерні тепломережі житлового будинку виконані згідно з проектом будинку у 1939 році. Тепломережі розміщені в нішах під підлогою поверху (без захисних коробів та не ізольовані). 05.11.2006 року виникла аварійна ситуація на тепломережі житлового будинку”.
Тоді воду під підлогою викачали аж за тиждень. Євдокія Яківна у цей час перебувала у лікарні. А ще за тиждень фахівці КП УЖГ району відремонтували тепломережу.
Цитую далі акт: “Станом на 05.12.2006 року в кімнаті зафіксовано: згнилі дошки над нішами (їх знято), на стінах тріщини, стіни вологі, шпалери відклеєні, в кімнаті наявний запах вологості. Електропроводка у кімнаті – у незадовільному стані. Трубопровід холодного водопостачання та каналізація квартири №7 в незадовільному стані.
У зв’язку з необхідністю проведення ремонтних робіт у кімнаті заявниці
(Є.П. – Авт.), остання ночує на підлозі, на кухні, онук перебуває у лікарні”.
Зауважу, що кухнею користуються, окрім неї, ще мешканці двох інших кімнат.
Комісія пропонує тимчасово відселити мешканців кімнати в інше помешкання до закінчення ремонту (до 01.07.2007 р.). А тим часом до 1 лютого відремонтувати трубопровід холодного водопостачання у місцях загального користування, а до 6 лютого замінити підлогу, впорядкувати стелю та стіни після їх висихання, замінити електродроти. До кінця грудня минулого року жеківці мали відремонтувати покриття сходового майданчика першого поверху барака. Сяк-так заляпали, а ось у кімнаті Євдокії Яківни – ще й кіт не валявся: старі дошки зірвали під стінами і на тому поки що кінець. На кухні, де ми спілкувалися, я сама мало ногу не зламала: під моїми чобітьми якраз провалилася трухлява дошка.
– Оце моє ліжко, – показує господиня матрац на підлозі у куточку на кухні. – Тут я ночую. Я живу не по-людськи, я просто існую, – і залилася гіркими слізьми. – Я не прошу у держави хоромів: нехай би дали мені якусь готельку чи кращу кімнату у комуналці, щоб я віку у ній доживала. А головне, щоб Андрій там не задихався.

Глухі до
чужої біди

Держава наша не хоче дослухатися до біди Євдокії Яківни, яка своє здоров’я втратила у Чорнобилі. Нині інвалід II групи, сива, виснажена жінка, плачучи, стукає у двері різних кабінетів у своєму Святошин-
ському районі, а її там і слухати не хочуть.
Один начальник вимагав, аби вона прийшла з онуком, і коли Андрій переступив його поріг, почав свою атаку з дорікань: “Чому ти не їдеш у село Пухівку до своєї рідної матері?” Юнак так розхвилювався, що йому там-таки викликали швидку допомогу. Столичний чиновник не може зрозуміти, що у селі на Андрія чекає хіба що смерть. Адже у випадку астматичного нападу там не дочекатися ні лікаря, ні кваліфікованої медичної допомоги.
Чужій біді так легко дати раду.
Серед зими Євдокія Паращенюк з онуком фактично опинилися на вулиці, адже жити у своїй квартирі їм просто ніяк. Тут хіба що щурі можуть спати біля теплих труб, а їх чимало в бараці.
Відділ обліку та розподілу житлової площі Святошинської РДА, де жінка стоїть у квартирній черзі кільканадцять років (10 років поспіль була 75-ю, нині – 40-а), зреагував на таку непросту ситуацію розпорядженням: надати Паращенюк Є.Я. тимчасове помешкання на час, коли у її квартирі провадитимуть капітальний ремонт. Заступник начальника цього відділу В.П.Плюхін звернувся із листом до начальника ЖУ “Південне” Л.І.Скороход, щоб Євдокії Яківні виділили кімнату (8 кв.м) в комуналці у будинку на вулиці Крейсера “Аврора”, 16.
– Була я там, – розповідає Євдокія Яківна, – але мешканці і на поріг мене не пустили. А одна жінка, яка недавно повернулася з тюрми, заявила: “Я свого чоловіка тут убила, за що вже відсиділа, і тебе, бабо, те ж саме чекає”.
Пан Плюхін, з яким мені довелося поспілкуватися, вважає, що Євдокія Паращенюк вимагає неможливого. У районі нині немає поточного житла, усі, хто отримують нові квартири, свої старі, приватизовані, залишають у спадок родичам або ж продають. Віктор Петрович знаходить виправдання у тому, що в районі 30 відсотків житла – подібне до барака, що на вулиці Вернадського. Мовляв, і сам я не розкошую у хоромах.
Поки що притулок собі і онукові Євдокія Яківна знайшла у давньої приятельки, з якою її поріднило чорнобильське лихо. Галина Іванівна Денисенко поховала чоловіка, сина, тепер онуками опікується. Але у своїй двокімнатній квартирі знайшла куток і для товаришки. Допомагає їй шукати правду. Хоч її саму випихають із кабінетів районного керівництва, мовляв, хто ти така, вона не має наміру зупинятися на півдорозі.

Валентина Январівна Брязгунова




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.