«Не в дипломах щастя…»
На запитання «Вечірки» відповідає заступник голови КМДА Денис БАСС
–Денисе Яковичу, п’ять місяців ви обіймаєте поважну посаду в міській держадміністрації. Здебільшого опікуєтесь, як було сказано в одному інтерв’ю, питаннями економіки, кадровою політикою та зв’язками з громадськістю. За цей час, на ваш погляд, що вдалося реалізувати із задуманого, що довелося відкласти на потім, від чого довелося відмовитися?
– За невеликий проміжок часу вдалося вже чимало зробити. Передусім ми зобов’язали керівників комунальних підприємств розрахуватися з боргами по зарплатні. Відтепер у цій сфері та в установах, що фінансуються з місцевого бюджету, людям не винні і копійки зароблених ними коштів.
А ще я маю намір поліпшити благоустрій нашого міста, аби воно стало справжньою європейською столицею. Для цього буде збільшено фінансування Програми соціально-економічного і культурного розвитку Києва на поточний рік на 53 мільйони гривень за рахунок грошей, які додатково надійшли до столичної скарбниці. Їх перерозподілять на будівництво та реконструкцію важливих для киян об’єктів. Аби певні ділки не розтринькували коштів, нині комісія, яку я очолюю, активно перевіряє ситуацію на «довгобудах». Значні суми виділено на переобладнання сумнозвісного полігона твердих побутових відходів №5 у Підгірцях.
На спорудження соціального житла плануємо витратити понад десять мільйонів гривень. Черговикам уже до кінця року передадуть частину квартир на житловому масиві «Позняки – третій мікрорайон». Тож, як бачите, справ у мене вистачає.
– Два роки поспіль тижневик «Бізнес» вручав вам диплом «Банкір року». Вочевидь, наступного року вам ця нагорода не «світить», позаяк змінили вид діяльності. Як в успішного фінансового менеджера, у вас була можливість відмовитися від пропозиції Київського міського голови посісти крісло на Хрещатику, 36? Чи вибору не було?
– Вибір є завжди. А робота в мерії мені подобається. До того ж я вже вісім років працюю з Леонідом Михайловичем, і переконаний, що це людина з просто таки невичерпною позитивною енергією. Вважаю його своїм учителем.
Я керуюся принципом: якщо віддаватися улюбленій справі на сто відсотків, то можна досягти значних результатів. Отож графік маю вкрай напружений, бо потрібно багато питань вирішити на благо киян. І не в дипломах щастя… А в тому, щоб бачити позитив від своєї діяльності.
– Подейкують, перше, що зробив Олесь Довгий після призначення секретарем Київради, поміняв стола у кабінеті. А яких новацій зазнав ваш кабінет загалом та робоче місце зокрема? Що з речей узяли з колишнього місця роботи?
– Мій кабінет зазнав лише косметичного ремонту, треба було побілити стелю і стіни. З колишнього місця роботи взяв старовинну, гарно оздоблену Біблію (в сім’ї цю священну книгу передають із покоління в покоління), в якій я час від часу перечитую заповіді Господні, аби чинити все справедливо.
– Відомо, що ви корінний киянин, росли на Борщагівці. До школи, яку закінчили, давно навідувалися?
– Свій Політехнічний ліцей відвідав першого вересня. Зустрів директора, улюблену вчительку української мови. Знаєте, це досить таки незвичне відчуття – виступати перед нинішніми першокласниками і згадувати себе на їхньому місці. Я навіть трошки обмовився, побажавши їм учитися лише на «5» (коли я навчався, це була найвища оцінка), потім виправився – лише на «12».
У мене залишилися друзі дитинства, з якими до цього часу товаришую. Мені приємно, що вони склалися як особистості і кожен знайшов себе в цьому житті.
– Розкажіть, будь ласка, про свою родину.
– Батько за фахом інженер, а мати – домогосподарка. У мене з ними демократичні стосунки. Коли став на ноги, почав їм допомагати. Втім, найближча людина для мене – дідусь. Кожні вихідні їжджу до нього в гості. Він прожив цікаве життя, пройшов війну, тому його життєвий досвід для мене дуже корисний.
– 28 років – для чоловіка у розквіті сил – це, звісно, вік не «критичний», але, як кажуть, можна і про шлюб подумати. Чи, можливо, у вас завищені вимоги до майбутньої супутниці життя?
– Моє серце зараз вільне, свою єдину я поки що не знайшов. Якщо знайдеться людина, яка підійде мені на духовному рівні, одразу ж одружуся і забуду про все. Мені потрібна така дівчина, якій буде однаково, пишуть про мене в газетах чи ні.
– А за характером ви хто – холерик, сангвінік, флегматик чи меланхолік?
– Моя наполегливість, працездатність, швидка адаптація і цілеспрямованість дають мені підстави зробити висновок, що за характером я – сангвінік.
– Якому відпочинку віддаєте перевагу?
– Вихідний у мене лише один – неділя, та й то не завжди. Коли трапляється нагода, їжджу відпочивати з друзями за місто. Я навіть не пам’ятаю свою останню повноцінну відпустку – це було дуже давно. Іноді мені вдається викраяти 2-3 дні, тоді подорожую до Карпат чи Одеси. У Києві найбільше люблю прогулюватися Андріївським узвозом і відвідувати Києво-Печерську лавру.
– І наостанок. Що ви хотіли б побажати читачам «Вечірнього Києва»?
– Бажаю, щоб у душі панували мир, злагода і гармонія.