«Лісова пісня»: люди й ляльки
Біля зрубаного, напівмертвого дуба зібралася молодь. Юнаки й дівчата закликають: «Ой прийди, прийди, Весно!..» І дуб починає дихати-оживати – заворушив-затріпотів гілками, на них з’являються перші листочки.
Силою молодого духу юнаки й дівчата повертають до життя все, що ще здатне жити.
Такий зачин драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки в Київському академічному театрі ляльок (прем’єра 11 листопада).
Дія на сцені розвивається у двох планах: грають живі актори і – ляльки. Той зрубаний дуб образом-думкою проходить через усю виставу. У казці і наяву так образно і по-філософськи осмислюється буття людини і ляльки.
…Оживає увесь світ. Ляльки літають, Лукаш – також. Любов до Мавки спонукає до нового життя, до злетів. Його душа співає.
Та поряд – і побутове життя – буденне, земне. Сцена в театрі повертається в різні боки разом із тим дубом, який, мов жорна, крутить це життя. І ляльки приходять у цей побут, стають статистичними, приземленими. Мати Лукашева каже Мавці, щоб переодягнулася «у наше вбрання». Мавка заради кохання до Лукаша підкоряється тим законам побуту. І, раніше така вільно-окрилена, стає подібною до людей, приземленою. Починається ота трагедія, коли одухотворення немає, а є лише обов’язки: треба побудувати хату, накопичити грошей… Коли засмоктує ота сіра буденність. Але чим завершується все те? Пожежею. Усе згорає на очах. Згорає і хата…
Лукаш-актор сумно дивиться на всю ту мізерію життя… Бере в руки хатину, яка вміщується у нього на долоні. І тут з’являється Лукаш-лялька. Актор бере її, але лялька мертва. Юнак відштовхується від тієї ляльки, відкидає від себе ту буденність… І з’являється на сцені лялька-маріонетка в образі Лукаша – очищена. А Мавка у вогні-пожежі злітає ввись…
П’єса спресована – одна дія, на три частини. Такий задум режисера-постановника, заслуженого артиста України Леоніда Попова. До слова, професора, завідувача кафедри акторського мистецтва та режисури театру ляльок Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого.
Леонід Петрович з приємністю розповідає, що це – експериментальна вистава, грають у ній тільки студенти. У Київському академічному театрі ляльок – і директор Микола Петренко, і головний режисер Юрій Сікало – з розумінням поставилися до такого задуму. В Лукаша перевтілився Дмитро Драпіковський, а в Перелесника, Лісовика – Денис Лемайкін. Венера Ібрагімова піднесено грає Мавку, а Марина Назаренко – Долю…
Гармонійні автографи в «Лісову пісню» вписали композитор Юлія Грицун і художник Микола Данько.
Леонід Попов – свій у цьому театрі. У його постановці йде «Пітер Пен», ще – «Лис Микита» – цією виставою, до речі, відкривали нове приміщення лялькового театру над Дніпром.
– «Лісова пісня» важка для постановки, – розмірковує Леонід Петрович. – Бо той філософський пласт, задум великої Лесі Українки треба передати зі сцени. До того ж треба зацікавити й змусити замислитися маленьких глядачів і їхніх батьків. «Лісова пісня» – для родинного перегляду. Ця вистава – феєрія почуттів і форми.
«Лісову пісню» цієї осені вже показали на фестивалях в Ужгороді та в Білорусі й привезли звідти дипломи переможців у номінації «Дебют».