Микола ЗАСЄЄВ-РУДЕНКО: «Вірю в людей…»
Український кінематограф нині перебуває в майже абсурдній ситуації. Наш ефір заполонили голлівудські вестерни та російські блокбастери. Відомі кіностудії переходять у власність окремих людей і працюють винятково на комерцію. Ніхто вже не піклується про виховання нації, про справжнє українське кіно, яке ми пам’ятаємо з дитинства.
Кіностудія ім. О.Довженка живе своїм життям, незважаючи на те, що чимало загребущих рук хочуть зробити її своєю власністю, а територію в 13,5 га перетворити на розважальний центр. Студія тримає оборону. Її павільйони пам’ятають відомих людей, творців культури і просто тих, хто любить свою справу – кінематограф. Не можна духовність перетворити на ринкові відносини: я – тобі, ти – мені. Мистецтво цього нікому не пробачить.
Класика в моді
Справжнє українське кіно з обрядами, з вишиванками виходить із моди. Цікаво, хто це вирішує? Як наша культура може вийти з моди? Отже, нація вже не модна… а національний костюм? Деякі невігласи називають його «шароварщиной». Одяг наших прадідів заслуговує на повагу і шанобливе ставлення. Це намагається довести відомий режисер-постановник Микола Засєєв-Руденко, який за своє життя створив 17 картин. Найвідоміші з них «Москаль-чарівник» за І.Котляревським (11 нагород), «Чорна рада» за історичним романом П.Куліша. В останній картині було задіяно 500 осіб. Режисер зняв цей 9-серійний фільм усього за 4 млн. 100 тис. гривень. Тоді як інші постановники на одну серію потребують 20 млн. Це свідчить про професійність режисера, його вміння використати ті ресурси, які в нього є. «Все має бути чітко розписано, відповідати потрібно за кожну копійку, адже це гроші людей, які сплачують податки. Громадяни мають бачити якісну продукцію, бо вони на неї заслуговують», – так пояснив порівняно малий бюджет фільму Засєєв-Руденко.
Історію не перепишеш…
Ще один відомий фільм «Бабин Яр» є важливою сторінкою в творчому доробку режисера. Навколо цієї карти тривалий час точилися розмови та дискусії, вона мала і позитивні, й негативні відгуки. Засєєв-Руденко досі згадує, як він ходив і шукав гроші на фільм. Обдумував всі можливі варіанти. Найбільшу підтримку надіявся отримати від самих євреїв адже сторінки саме їхньої історії намагався відтворити режисер. Проте жоден єврей-олігарх не дав жодної копійки на цю стрічку, лише президент єврейського конгресу виділив необхідні кошти. В Ізраїлі картина мала успіх. Засєєв-Руденко казав: «На моєму боці 33 тисячі 771 особа, які загинули в Бабиному Яру.
Я це показав і більше до цієї теми не повернусь». Під час зйомок картини режисеру наснився друг дитинства, Еміль, який був євреєм. Його також 1941 року розстріляли. Вся його сім’я зникла. «Ми повинні пам’ятати, що не лише євреї, а й багато українців загинули там, рятуючи своїх друзів та знайомих». Не можна обійти той факт, що музику для фільму написав Ян Табачник. За одну ніч він створив такий музичний супровід, що картина запульсувала. Головну героїню зіграла Елеонора Бистрицька: «Я буду це грати в ім’я свого народу. Мене не цікавить гонорар». Актриса непритомніла на знімальному майданчику, знову і знову переживаючи всім своїм єством трагічні події. Ця картина знайшла свого глядача…
Чекайте на прем’єру!
Два з половиною місяці клопіткої праці на знімальному майданчику увійдуть в історію українського кінематографа у вигляді класичної комедійної опери «Запорожці за Дунаєм» за твором П.Гулака-Артемовського. Бюджет фільму становить приблизно 4 млн. гривень. Ця картина – спецзамовлення Міністерства культури та туризму України. До 25 листопада замовлення має бути виконано. За попередніми прогнозами встановлено, що широка аудиторія зможе переглянути оперу десь наприкінці року.
Усі сцени відбуваються не в павільйоні, а в музеї, що за 3 кілометри від студії ім. О.Довженка. Там режисер знайшов усе, що потрібно для опери: природу справжнього українського села, хати під стріхою, вулички, ставки.
Склад акторів справді зірковий: Потьомкіна грає Когнет, Катерину II – Швачка, Одарку – Стеф’юк, Оксану – Ганіна, Андрія – Гришко, Карася – Бенюк, султана – Пономаренко, Імама – Штонда, негреня Гасана – дванадцятилітній син режисера (самому режисерові 73 роки). Режисер відзначає дует Карася та Одарки. На його думку, він просто блискучий. Режисер вніс в картину-оперу деяке логічне закінчення. Додав сцену, коли Карась приходить до султана, урізноманітнив образ Катерини ІІ.
Трагічні та деякою мірою містичні події переслідували весь знімальний колектив. Як розповідає режисер, уперше за 50 років його кар’єри на знімальному майданчику впала камера, яка коштує 1млн. 800 тис. грн., але не розбилася. Через декілька годин він дізнався, що Микола Шопша, який грав одну з головних ролей, трагічно загинув. В пам’ять про нього режисер запросив на зйомки його дружину та 15-річного сина.
Микола Засєєв-Руденко розмірковує над новим фільмом – екранізацією «Ревізора». Хоч як дивно, але жоден український режисер не брався за це. Про цей проект режисер сказав лише кілька слів: «Це буде новітня версія. Але все те, що висміював Микола Гоголь, залишиться».
Ліна ЛУК’ЯНЮК,
Галина МАКАРЕНКО