Щоп’ятниці, на тій же квартирі
Така проста історія. Практично й сюжету немає. Я подивилася цю виставу і вже кілька днів вона «не відпускає» мене. Йдеться про прем’єру в Театрі імені Івана Франка «Соло для годинника з передзвоном».
За п’єсою словацького драматурга Освальда Заградника поставив цю виставу режисер Олександр Білозуб. Зібрав провідних акторів-франківців, які впродовж десятиліть яскраво творять історію театрального мистецтва України. Це – Наталія Лотоцька, Зінаїда Цесаренко, Станіслав Станкевич, Степан Олексенко, Петро Панчук, Михайло Крамар… Поруч із ними – здібні молоді фахівці – Тетяна Міхіна, Олександр Форманчук, Дмитро Чернов, Павло Піскун…
Понад тридцять років ця вистава не сходить зі сцен. Театрали, певно ж, пам’ятають «Соло для годинника з передзвоном» МХАТу 70-х років у постановці Анатолія Васильєва та Олега Єфремова – виставу було удостоєно Державної премії.
Сподіваємося, глядачів зворушить ця щемна історія про поважного віку чотирьох чоловіків і одну жінку. Вони раз на тиждень, щоп’ятниці, збираються у Франтішека Абеля, який має квартиру. Приходять до нього із притулку для старих. І створюють тут життя-ідилію – ілюзію, де панує людяність, взаємодопомога. Створюють атмосферу радості на цілий тиждень. П’ять доль, п’ять самотностей… Ставляться одне до одного дуже уважно і з такою ніжністю, ніби бачаться востаннє. Адже наступної п’ятниці, може, когось уже й не буде поміж них.
А онук Абеля, Павло, зустрів дівчину Дашу – сучасну, надто практичну. Вона прагматично сплановує їхнє спільне життя. Тут, на квартирі Абеля. Йому ж пропонують переселитися на кухню, чи в притулок для старих, де «щодня будуть п’ятниці». Аби молоді придбали власну квартиру, Абель, зрештою, віддає своє останнє – гроші, які збирав собі на похорон.
…На квартирі Франтішека Абеля знову збираються приятелі. Б’є годинник. Соло з передзвоном. У кожного з нас – своє соло в цьому житті.
У центрі уваги драматурга – пані Конті. Це вона збирає друзів, щоб вселити їм надію, повернути втрачені мрії… А зі сцени – прощальний передзвін. Серце пані Коні, яка щойно веселилася, зупинилось… А тільки-но вона ж танцювала… Останні секунди настають несподівано.
Про що, власне, вистава? Певно, про вічне: про любов, про людяність, про час.