Паливо майбутнього–вода

Учені стверджують, що світових запасів природного газу вистачить до 2070 року, а нафти – лишень до 2030-го. Аби уникнути паливної кризи, провідні науковці впродовж десятиліть розробляють нові методи видобування енергїї – альтернативної.

Добряче попрацювали в цьому напрямі й українські вчені-фізики. Результатом їхньої багаторічної роботи став дивовижний проект: паливо зі звичайної води.

– Звучить фантастично, але діє реально, – переконує старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України Євген Андрєєв. – Ми, паралельно зі світовими вченими, розробили абсолютно нові принципи отримання енергії – за рахунок ядерних перетворень.

Пан Андрєєв повідав, що нова технологія дає змогу виробляти так зване бінарне ядерне паливо. Аби його отримати, слід з’єднати атоми водню у спеціально створених умовах. Якщо додати до них деякі інші компоненти, то така реакція даватиме енергію у вигляді повільного вибуху – приблизно так, як це відбувається у вулканах. Тобто звичайна вода за певних умов може відтворювати процеси, які раніше були підсильні лише матінці-природі.

– Один кілограм бінарного палива може замінити приблизно 10 вагонів вугілля чи мазуту! – пояснив він. – А ядерних відходів від такої реакції практично немає, а якщо і є, то в мільйони разів менше, ніж у звичайному урановому реакторі. Чому цю технологію й досі не застосували? Бо це перекриє дихання енергетичним магнатам. Нове ж паливо набагато дешевше, й видобувати його легше, ніж, приміром, нафту чи газ, – запевняє учений-фізик. І, як приклад, розповів одну історію: ще сімнадцять років тому двоє вчених зі США заявили, що експериментально реалізували керований ядерний синтез за кімнатної температури, й довели це. Оскільки конкурент не потрібен нікому, то нафтові магнати та інші енерговласники почали їх утискати й зробили все для того, щоб учених таврували шахраями. Аби не реалізувати цей проект, почали тиснути й на владу. Та так, що навіть нобелівські лауреати не змогли переконати президента США у можливості реального запровадження новітньої технології. Врешті-решт уся ця тяганина затихла, а процес увійшов у історію як «Найбільша наукова драма ХХ століття».