Каламутна ріка ігрового бізнесу
Не раз, бува, замислишся: що ж у цьому світі найстрашніше – смертельні хвороби, бідність, стихії, алкоголь чи... гральна залежність? Остання як наркотик, на який якщо «присів», то важко «зіскочити», який все більше і більше затягує, скалічуючи життя... Гірко спостерігати, як біля «одноруких бандитів», якими нині переповнена столиця, залишають гроші підлітки і навіть – пенсіонери, сліпо сподіваючись на удачу. Боротися ж з ігроманією непросто. Та й чи треба? – запитає пересічний читач, – адже це особиста справа кожного. Чи так це насправді?
Заступник голови КМДА Микола Георгієвський вважає, що й досі чітко не визначено правових норм, які регулювали б ігровий бізнес:
– За однією з постанов Кабміну, всі гральні автомати ще з 1 липня 2002 року слід було обладнати відповідними фіскальними пристроями для фіксації грошових надходжень. Нині вже 2006 рік, однак і досі не знайдете жодного автомата з фіскальним пристроєм! І, хоч як це дивно, усе це «легалізовано» іншими постановами, що суперечать одна одній.
Справді, з 14 тисяч гральних автоматів, понад 300 з яких у метрополітені, жодного не вдалося побачити з пристроєм обліку. Але найбільше дивує те, що рішення сесії Київради про заборону розміщувати заклади грального бізнесу «на станціях метрополітену та підземних переходах, зупинках громадського транспорту на відстані менш ніж 500 метрів до дитячих, медичних, культових споруд та навчальних закладів...» не виконується.
– Демонтувати їх не можемо, бо вони у приватній власності, зачепивши яку, клопоту не обберешся, – пояснив пан Георгієвський. – Цьому «сприяє» й те, що розміщення «одноруких бандитів» поза межами гральних закладів не ліцензується. Усе це й призвело до безконтрольності. А от послухайте, за якими правилами грають за кордоном. Якось я зі своєю ще 12-річною донькою був у туристичній поїздці в Лас-Вегасі. Ми йшли у двір через ігровий зал готелю і зупинилися, аби просто подивитися на гравців. До нас тут же підійшов охоронець і попросив негайно залишити гральну зону. Мовляв, через ці зали з неповнолітніми можна йти, але не зупиняючись.
А в нас – безліч прикладів того, як ці автомати псують життя і дітям, і їхнім батькам. Тільки-но у столиці з’явилися гральні автомати, як чоловік 26-річної Наталі Бойко одразу ж «присів» на них. І ось уже упродовж п’яти років залишає там усю свою зарплату. Дійшло навіть до того, що з дому почали зникати цінні речі. Звісно, дружина здогадувалася, куди іде їхнє добро. Але ані крики, ані благання не допомагали. Нині шестирічний син Бойків готується йти до школи. Однак татко навіть не може купити йому зошита, бо всі гроші забирають ненажерливі автомати. Нещодавно зник і новорічний подарунок сина – DVD-магнітофон. Обіцянки, що це востаннє, не допомогли, як і виправдання на кшталт «пограбували». Ігрові автомати розлучили молоду сім’ю, позбавили дитину батьківського тепла й опіки. Нині подружжя живе окремо. А Наталка зі сльозами на очах нарікає на тих, хто дозволив таке безчинство.
Алкоголіки чи наркомани можуть принаймні звернутися до центрів реабілітації, а для хворих з діагнозом «гральна залежність» у нашій країні таких закладів не передбачено...