Якщо пісня–«Надія»
Цей кришталево чистий голос з журливо-щемними переливами, що торкався найпотаємніших струн душі, чується мені й досі. Тоді я ще не знала, кому він належить, але вже розуміла, що співачка полонила мою душу назавжди. Й досі, коли на серці особливо гірко, ставлю платівку Анни Герман і все суєтне віддаляється, а в душі оселяється спокій. І мене зовсім не турбує, чи польська вона співачка, чи російська, а точніше радянська. Бо хоч з дня смерті Анни Герман минуло вже понад двадцять років, ще й досі точаться про це суперечки – адже й справді більшість своїх пісень вона виконала російською, та й популярнішою Анна була в СРСР, ніж у Польщі.
Так залишається й донині. Тому й 70-річний ювілей співачки широко відзначали на теренах колишнього СРСР, а в Польщі про нього майже не згадували.
Та й народилася полька Анна Герман в узбецькому містечку Ургенч. Найцікавіше, що «білий ангел кохання», як називали співачку за прекрасне виконання пісень про це незбагненне й прекрасне почуття, з’явилася на світ саме у День святого Валентина – 14 лютого 1936 року. Серед її далеких предків були емігранти з Голландії, які оселилися в Росії в середині XVII століття. Із Росії вони й потрапили в Україну. Прапрадід Анни по батьківській лінії майже сорок років прожив на невеликому хуторі на півдні України, а потім змушений був перебратися до Середньої Азії.
Свого батька Анна практично не пам’ятала – коли їй було два роки, його заарештували і відправили в табір, де він і загинув. Незабаром захворів і помер молодший брат Анни. Після цього дівчинці з мамою довелося шукати долі і в Новосибірську, і в Ташкенті, і в Джамбулі. В останньому їх і застала війна. Тут мати Анни вдруге вийшла заміж за чоловіка, якого, за іронією долі, звали Германом.
Відразу після війни, 1946 року, родина виїхала до Польщі, на батьківщину вітчима. Там дівчинка пішла до школи. Особливо добре їй давалися мови (певно, тому, що їй з дитинства доводилося спілкуватися з людьми різних національностей). Окрім російської мови, Анна добре знала українську, узбецьку, польську, голландську та італійську. У дитинстві ж почала й співати. Але після закінчення школи вступила не до консерваторії, а на факультет геології Вроцлавського університету. Та, провчившись шість років, за фахом Анна працювати так і не стала – вибрала пісню.
Перший успіх прийшов до Герман на знаменитому фестивалі естрадної пісні 1964 року в Сопоті – вона отримала другу премію. А вже через рік, 1965-го, стала справжньою зіркою, виконавши пісню «Танцюючі Евридики» та здобувши першу премію. Тоді ж Герман уперше приїхала із сольними концертами до СРСР, де їй запропонували записати велику платівку. 1966-го року знову був Сопот, гастролі до США, виступ у паризькій «Олімпії» разом із Далідою. 1967-го Герман підкорила Італію: спочатку в Сан-Ремо, а пізніше в Сорренто на фестивалі неаполітанської пісні. На жаль, цього ж року і теж в Італії трапилася й трагедія: Анна потрапила в автомобільну катастрофу, в якій отримала складні переломи хребта, обох ніг, лівої руки, струс мозку. Лише через два тижні вона опритомніла, а потім перенесла складні операції, усе її тіло було надовго заковане в гіпс.
Через три роки Анна почала пересуватися по квартирі. І тоді з’ясувалося, що крім голосу рідкісної краси, природа наділила Герман ще й неабиякою силою волі. Ніхто окрім самої Анни не вірив у те, що вона повернеться на сцену. Однак навесні 1972 року Герман відновила концертні поїздки. Восени цього ж року вона на запрошення режисера фільму «Судьба» і «Любов земна» Євгена Матвеєва на один день прилітає до Москви, щоб записати пісню О.Пахмутової і М.Добронравова «Надежда». Ще було далеко до виходу кінодилогії, а пісня у виконанні Анни Герман стала однією з найпопулярніших на просторах СРСР. Співачці почали пропонувати свої нові пісні В.Шаїнський, О.Фельцман, В.Добринін, Є.Птічкін, А. Бабаджанян, Я.Френкель, інші. Майже всі пісні, виконані Герман, стали, як тепер кажуть, шлягерами, а «Надежда», «Когда цвели сады», «А он мне нравится», «Мы долгое эхо друг друга», «Ты меня пожалей» залишилися в пам’яті кількох поколінь назавжди. Співачка з ніжним, проникливим, глибоким голосом стала символом жіночності на радянській естраді.
На початку 80-х років Анні Герман лікарі поставили страшний діагноз – рак. Знаючи про це, вона влаштувала свої останні гастролі – до Австралії. Повернувшись, лягла в лікарню. Там їй зробили три складні операції. Однак врятувати життя співачки так і не вдалося. 26 серпня 1982 року Анна Герман померла. Поховали її у Варшаві, на чорному надгробку могили вигравірувані скрипковий ключ і кілька нот.
13 лютого у столичному Будинку художника відбувся вечір з нагоди 70-річчя Анни Герман. Шанувальники називали її «Співачкою з великої букви». Та й справді іноді досить однієї пісні, щоб виконавця пам’ятали. Щоправда, ця пісня має бути, принаймні, «Надією»...