Місія – дарувати надію
На невеличкому столику біля свого ліжка вона поставила ікону Божої Матері й час від часу поглядала на неї. Дивилася з надією. Про себе читала молитви. І хоча знала, що шансів обмаль, все одно вірила. Немов підстрелена птаха чіплялася за кожну соломинку. Прагнула жити не для себе. Заради малих дітей, яких ніхто, окрім неї, не захистить. Тож намагалася вкотре випробувати долю. Наступного ранку її забрали до операційної. І лише Діва Марія так само милосердно дивилася туди, де вона вчора лежала…
«І вірю, і сподіваюся…»
У відділення онкогінекології Інституту онкології АМН України, що в Голосіївському районі столиці, потрапляють багато жінок. На їхню долю випало нелегке випробування – до останніх сил боротися із жахливою хворобою рак. Тут хворі з різними стадіями: від першої, вилікуватися від якої найвірогідніше, до останньої, коли залишається лише вірити в найкраще. Однак майже всі вони пройшли через жахливі випробування: душевні муки, страх, психологічне потрясіння, зневіру.
33-річну Аллу Д., що живе в Звенигородці Черкаської області, чоловік покинув одразу, дізнавшись про жахливий діагноз. Від такого кроку не зупинили його ані двоє дітей, ані те, що колись до нестями був закоханий у цю жінку. Боязким виявився Юрко перед життєвими випробуваннями. І якби не її характер, давно занепала б духом. Але жінка сміливо дивиться в очі долі, не втрачає почуття гумору і впевненою ходою крокує до життя. А ще віру в краще вселяє її ненька. Від матері донька перейняла цей непохитний характер.
Коли Лідія Миколаївна приїхала до Києва доглядати за донькою після операції, дітям довелося самим залишитися вдома. Звісно, бабуся й мама непокоїлися, адже вони ще малі: старшому, Тарасу – 14 років, а меншому, Олегу – лише сім. Усі жінки, що перебували з Аллою в палаті, здавалося, забули про свої проблеми, бо щодня цікавились: як там її діти. А вони ж то справлялися не гірше від дорослих. Та ще й відмінники.
– Старший народився в березні, як і Шевченко, тож нарекли його Тарасом, – розповідає Алла. – Він дуже талановитий, грає на семи музичних інструментах. Опанував їх, не повірите, за місяць. Виступає на районних та обласних концертах. Свою вправність демонстрував і в Києві. Отримує президентську стипендію. Прислужує в нашій місцевій церкві. Пише вірші й музику. Якось купували йому цимбали. Продавець запросив непомірну ціну. Але, почувши гру сина, умить знизив вартість інструмента, водночас благаючи, аби Тарас ніколи не кидав грати. Меншенького доля також не обділила талантом. У 7 років Олежко освоїв сопілку та піаніно. З п’яти років ходить на танці. І там у нього все добре.
Сусідки по палаті, що за короткий проміжок часу стали справжніми подругами, радять Аллі підтримувати дітей, не нехтувати цим даром.
Між жінками повна взаємодопомога та солідарність. Об’єднані спільними проблемами та жагою до життя, вони підтримують одна одну, не дозволяють занепасти духом.
Не навчили піклуватися про себе
– Якщо про зламану ногу або серцевий напад люди спокійно говорять у колі друзів, рідних, то жодний онкохворий ніколи не скаже, що в нього рак. Це – табу, – каже головний гінеколог-онколог МОЗ України, доктор медичних наук, професор, керівник відділу онкогінекології Інституту онкології АМН України Людмила Воробйова. – Причина такої поведінки в тому, що сьогодні громадяни, на жаль, мало поінформовані. Вважають, що з діагнозом «рак» – людина приречена. А хворобу цю лікують. Опісля люди живуть, працюють і народжують дітей. Тож елементарна необізнаність і призводить до того, що більшість наших громадян безвідповідально ставиться до свого здоров’я. Вважають, що чим пізніше дізнаються про хворобу, тим спокійніше проживуть певний час. Це хибна думка.
За словами Людмили Іванівни, нині онкохвороби становлять велику загрозу для суспільства, адже за причиною смертності вони посідають друге місце. Жінки репродуктивного віку гинуть переважно не через травми чи серцево-судинні захворювання, а від онкогінекологічних захворювань. Така ситуація водночас жахає і дивує, адже порівняно з раком підшлункової залози чи пухлинами кісток, які виявити доволі важко, в гінекології встановити діагноз нескладно. Слід лише завітати до лікаря на звичайне обстеження. Проте українців ніхто не навчив перейматися власним здоров’ям. Приміром, за кордоном жінки своєчасно відвідують лікаря, турбуються про власне здоров’я. Це в них змалечку. А от наші жінки, як правило, профілактичний похід до лікаря постійно чомусь відкладають. Звісно, знаходиться безліч причин, що заважають навіть раз на рік завітати до кабінету гінеколога. Куди важливіше в чергове відвідати перукарню чи магазин… По допомогу звертаються лише тоді, коли докучає пекельний біль.
– Кожного року в Україні виявляють майже 16 тисяч онкохворих. Із них онкогінекологічна патологія становить 38 відсотків, – веде далі Людмила Воробйова. – Найпоширенішим став рак тіла матки, хоча кілька років тому лідирував інший рак – шийки матки. Причина – старіння населення, ендокринологічні порушення та збільшення ваги. Збільшення онкологічних хвороб спостерігається не лише в Україні, а й у світі. Приміром, погляньмо на благополучні Сполучені Штати Америки. Там рак молочної залози зустрічається значно частіше, ніж у нас. А от онкогінекологічних хвороб, звичайно, менше.
Будь-яка українка має собі затямити: вчасне звернення до медиків гарантує запобігання цієї хвороби. Скажімо, наші досвідчені фахівці врятували не одне життя. Завідувач відділу онкогінекології кандидат медичних наук, старший науковий співробітник Валентин Свінціцький може розповісти про сотні, а то й тисячі випадків, коли після лікування пацієнтки створювали сім’ї, продуктивно працювали й народжували дітей.
Онкогінекологія наукова
– Останнім часом онкологічна наука досягла помітних успіхів у хірургії, хіміо-променевій терапії, – стверджує Валентин Станіславович. – Проте не слід забувати, що онкологічне захворювання – це своєрідна хронічна хвороба. Тож не можна сказати, що після операції та лікування пацієнтка вийде зі стін медичного закладу й про все забуде. Вона буде під постійним диспансерним наглядом, особливо перші два роки. Також має пам’ятати про систематичне обстеження. Повірте, боляче, коли після стількох зусиль, пацієнтки ігнорують дотримання належних вимог, після чого повертаються сюди вже з рецидивом. Звісно, одна лише медицина нездатна розв’язати всі проблеми, навіть за допомогою найновішої апаратури. Необхідна плідна співпраця лікаря і пацієнта.
Людмила Воробйова наголошує і на первинній профілактиці, коли жінка має відповідно ставитися до свого здоров’я, оскільки куріння, алкоголь, інфекції, що передаються статевим шляхом, та надмірна вага провокують розвиток раку. Умови повинні бути такими, аби будь-яка загроза розвитку цієї хвороби, тим паче, якщо вона закладена генетично, була ліквідована.
Фахівці наголошують ще на одній доволі загрозливій тенденції сьогодення. Медики кажуть: «рак помолодшав». Вікова категорія хворих дещо змінилася. Якщо раніше онкозахворювання фіксувалося переважно в жінок після 40 років, то нині спостерігається тенденція до виявлення хвороби в молодшому й навіть юному віці. Одна з причин – надто ранній початок дорослого життя. Слід зазначити, що в молодому організмі рак має агресивніші форми.
Здебільшого люди помиляються, вважаючи, що, потрапивши до онкогінекології, їх обов’язково оперуватимуть і видалятимуть усю систему. Це далеко не так. Багатьох жінок Людмила Іванівна вберегла від скальпеля… Вона переконана, що до кожного пацієнта треба підходити індивідуально, зважити на те, що можна врятувати. Тим паче, коли хвора ще доволі молода й прагне народжувати дітей. Зрозуміло, це – неабияка відповідальність. Тут потрібні досвід і професіоналізм.
– У нашому відділенні не лише діагностують, госпіталізують та оперують, – веде далі провідний онколог-гінеколог України Людмила Воробйова. – У його стінах проводиться грандіозна наукова робота. Тут розробляють й удосконалюють методи сучасного лікування. Нещодавно вдалося завершити тему, на яку витрачено кілька років копіткої праці. Йдеться про органозберігаючі методики лікування, які забезпечують виліковування онкологічних захворювань, зберігаючи нормальне функціонування органу. Створено також кабінет патології шийки матки, який очолює професіонал Наталя Легерда. Завдяки роботі кабінету вдалося амбулаторно пролікувати сотні пацієнток, не госпіталізуючи їх. Деякі з них уже народили здорових дітей.
Окрім того, Людмила Іванівна очолює Асоціацію гінекологів-онкологів України. У її складі – 126 професіоналів. Щорічно проводяться науково-практичні конференції, до яких також залучають і акушерів-гінекологів із метою підвищення їхньої кваліфікації.
Біля пацієнтів лікарям доводиться днювати й ночувати. За рік у відділенні роблять майже 600 операцій. На тиждень припадає щонайменше 16. Фахівці відділення здебільшого працюють за календарем, в якому немає вихідних. До професії ставляться з фанатизмом, бо інакше не можуть. Більшу частину життя проводять на роботі. Тож недарма кажуть, що це люди, які присвячують себе найважливішій місії – дарувати людям життя.