ДАІ: спогади про майбутнє
Якось керівник одного зі столичних районних управлінь міліції вирішив провести брифінг. А щоб преса була задоволена, після розмови запросив акул пера на «чарку чаю». «Куди це ми йдемо?» – запитали здивовані журналісти, коли виявилося, що продовження брифінгу відбудеться у відділенні місцевої Державтоінспекції. «А що, я вас до оперів поведу!» – сказав мудрий міліцейський начальник, натякаючи на бідність оперативних служб та, навпаки, «широкі можливості» автомобільної інспекції.
Рудимент
Приблизно з уваги на це відбулася днями у МВС колегія, де й вирішилася доля служби, що більш як півстоліття була «господарем доріг» у нашій державі. Коментуючи своє рішення про скасування ДАІ, Президент Віктор Ющенко наголосив саме на цьому, адже за рівнем корупції цей підрозділ перетворився на «станцію машинного доїння», а не на поборника безпеки руху. Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко того ж дня у телеефірі навів кілька прикладів того, чому сьогодні автоінспекція безпорадна і дискредитована в очах суспільства.
До речі, ця служба у такому вигляді, якою є сьогодні, залишилася лише в Росії, Білорусі та ще до останнього часу в Україні. Решта країн на пострадянському просторі вже позбулися цього рудимента.
Караючий меч і прохач
Рішення Президента за добу підготувати відповідний указ про скасування державної автоінспекції, вочевидь, не те що назріло, а накипіло. Про це наразі говорили тисячі водіїв та інших учасників дорожнього руху. У тому вигляді, якою вона є, інспекція не задовольняє нині нікого.
Автор цих рядків тривалий час входив до складу пресавтоклубу, який діяв при ДАІ України. Тож мав можливість ізсередини спостерігати, як принижує офіцера або сержанта державної інспекції ситуація, в якій він є водночас і караючим мечем, і прохачем. Бо, що говорити, серед переважної більшості водіїв та пішоходів ще до дідька охочих начхати як на правила дорожнього руху, так і на закон, який його, цей рух, має врегульовувати. Особливо погано на дорогах стало з появою численних представників так званої крутої братії, для якої будь-яке (повторюю, будь-яке!) адміністративне покарання виглядає просто смішно.
Особливо, скажімо, за сумою тих штрафів, які мав би сплачувати порушник правил дорожнього руху. Навіть 10 неоподатковуваних мінімумів для деяких наших громадян – веселі забави, а не привід сумувати. Тому не дивно, що інспектор, зупинивши порушника, часто чує: «Та візьми краще собі гроші й не забивай мені баки!»
Але це все позаду. В Україні має бути нова форма і новий зміст правовідносин на дорогах. Йдеться про утворення на основі колишньої ДАІ служби, яка буде охороняти статус учасника дорожнього руху. На жаль, як це буде і чи є ефективним задум, ми не знаємо.
Жезл інспектора Петренка
У свій час посольство ФРН, «засвідчивши повагу до Міністерства закордонних справ України», мало честь просити це відомство про оформлення візи для представника поліції пана Леслава Хетманчика. Приїхавши до України, він був трохи здивований з того, як ми живемо. Зокрема з обставин користування транспортом. Аби бути точним, пан Леслав цікавився, як ведуть розшук в Україні викрадених легкових автомобілів. Робили у Києві цю нелегку, а інколи й небезпечну роботу працівники ГУБОЗ разом з Державтоінспекцією. Познайомившись з командою, яка була зорієнтована на пошук та повернення власникам іноземного добра, Хетманчик дійшов висновку, що діють міліціянти, м’яко кажучи, вибірковим методом.
Однак, навіть за цих умов група, якою керував тоді заступник начальника ГУ по боротьбі з організованою злочинністю МВС України Олександр Білявський, скоро накопичила значну кількість інформації і не лише про конкретні факти викрадення у європейських країнах дорогих авто. З’ясували і схеми зрощення представників влади з криміналом, що на мові пана Леслава асоціювалося з поняттям «мафія».
За сім місяців діяльності опергрупою Білявського було виявлено близько ста одиниць викраденого транспорту. От, наприклад, на площі Перемоги було зафіксовано новеньке «Вольво», за кермом якого сиділа дружина одного з високопосадових обласних начальників. Підставні номери мав і ЗІЛ-130, зареєстрований в Ірпіні.
Що робити? У правовій державі все просто: авто ставлять на штрафмайданчик, а власника притягають до відповідальності. Оперативники із групи Білявського так зазвичай і вчиняли. Звичайно, це зовсім не сподобалося тим, хто мав солідний зиск з продажу автомобілів. Незабаром Білявському спочатку запропонували частку у злочинному бізнесі, а коли оперативники відмовилися, їх швиденько звільнили «за вислугою років». Із Хетманчиком було складніше.
І знову до справи долучилася автоінспекція. Одного разу відомий вже «інспектор Петренко» підняв жезл, і законослухняний німець зупинився. Коли вийшов з авто, аби надати для огляду документи, інспекторові чомусь не сподобалося, як він розмовляє. Тому почав повчати німця, а заодно і нагадав йому «хто у домі хазяїн». Зробили обшук, знайшли якусь деталь від зброї. А це вже щось! Аби на втомлювати читача подробицями пригод німця у Києві (а він побував у СІЗО серед «братків», у суді, де йому «пришили» адмінпорушення та 8 діб арешту, ознайомився з процедурою виселення з країни як особи небажаної), зупинимося на головному: бажанні деяких чесних міліціонерів тримати кримінал під контролем та намірах однієї з європейських країн допомогти нам встановити верховенство права. Не вийшло. Не дозволили оперативникам довести справу з викраденням авто до суду. Не судилося і панові Хетманчику зробити переворот у системі наших правовідносин. Поїхав він на батьківщину розчарований. А ми ще кілька років підпорядковувались «інспекторові Петренку», який жезлом ДАІ на свій розсуд керував країною.